Підготовка до 1 вересня і сам День знань мало у кого з батьків викликають теплі, радісні почуття. Іноді — розчулення першокласниками, іноді — ностальгію за власним шкільного дитинства, але частіше — тривогу: як-то складеться цей новий навчальний рік. Як не передати свої негативні або, навпаки, завищені очікування дитині? Не говорити з ним про школу. Тобто не починати ці розмови самим. А про що ж тоді говорити?
«Нерідко діти хочуть відразу отримати готову відповідь, готове рішення, але при цьому „напружити мізки“, включити логічне мислення — не хочуть. Може бути, вони просто не вміють цього робити? У школі, як я розумію, більше розвивають пам’ять. А можна навчити дитину думати?»
Нерозвиненість логічного мислення — проблема далеко не найбільш актуальна. Набагато сумніше, що сучасні діти взагалі погано виражають те, про що хотіли б повідомити, і до того ж не вміють слухати. І тут найголовніше може зробити не школа, а батьки, і ніхто інший їх замінити не зможе: просто треба з дітьми розмовляти. Причому з самого раннього віку і не тільки про те, яку надіти куртку.
Це, звичайно, теж потрібно, але куди важливіше вчити дитину вибудовувати найпростіші причинно-наслідкові зв’язки. Наприклад: «Тебе в дитячому садку хлопчик ударив. А як ти думаєш, чому?». Можна допомогти дитині розібратися в причинах того, що сталося: «Тому, що цей хлопчик — баловник», або «Тому, що ти добре прочитав віршик, тебе похвалили, а він позаздрив», або «Тому, що вам обом подобається одна дівчинка».
Моя знайома розповідала, що її друзі дітей, приходячи до них у гості, нерідко дивуються з того, що вона з дітьми обговорює щось для них цікаве. «А ми ніколи так з батьками не розмовляємо… — кажуть вони. — Я не пам’ятаю, щоб ми сиділи за столом і щось обговорювали». Люди в сім’ях просто не говорять про свої думки, почуття і враження.
Такий стан речей нормальним назвати не можна, а для того, щоб його змінити, треба перш за все знайти підходящі теми для розмов. Катастрофа, коли батькам здається, що єдино значуща тема для розмов з дітьми — це школа. Уявіть: приходить чоловік додому зі школи, і в нього тут же починають питати:
— Ну, як там у тебе справи?
— Нічого, все добре.
— Не, а все-таки? Контрольна була?
— Ну, була…
— І що ти отримав?
— Ну, чотири…
— А чому чотири? Що-небудь неправильно вирішив? А Петя що отримав?..
Все, далі можна померти.
Мені здається, батьки повинні як можна менше розмовляти з дітьми про школу, якщо тільки діти самі не заводять про неї мова. По-перше, школа — це сфера особистого життя дітей, перший досвід самостійного життя у відриві від батьків, можливість відокремитися настільки, наскільки діти цього захочуть. По-друге, ця сфера досить травматична: у школі тебе весь час оцінюють і з кимось порівнюють, причому далеко не завжди ці порівняння обертаються в твою користь. І так далі…
Про що ж тоді розмовляти з дітьми? Почати можна з найпростіших речей, наприклад: «Що ми будемо робити в ці вихідні? А як ти хотів би провести наступне літо? Що-то Петя давно у нас не з’являвся, може бути, варто його запросити?». Не треба тільки прагнути прорватися туди, куди дитина не хоче вас пускати. А за великим рахунком, можна вести бесіди про що завгодно. Розповідати про події з власного життя, які, наприклад, сталися у вас на роботі, причому не тільки про самі події, але й про почуття, з ними пов’язаних. Просто розповідати, не вимагаючи негайної відповідної реакції.
Або, наприклад, мій тринадцятирічний син думає стати юристом, і я час від часу даю йому почитати журнальні статті: «Подивися, тут мова йде про суд присяжних». Потім можу запитати: «Ну і як тобі?». Іноді ми щось обговорюємо, іноді ні. Чи подивилися разом якийсь фільм — за вечерею трошки поговорили.
Дітей адже на насправді дуже цікавить думка батьків. Як правило, своїм розумом людина до чогось доходить, коли починає щось з чимось порівнювати. Один фільм — з іншим, цього персонажа — з тим. Цей навик і треба розвивати. Не менше розмов важливі сигнали від батьків: «Я готовий з тобою розмовляти, якщо тобі це потрібно».
Чим тут може допомогти школа? Якщо школа дійсно хороша, то дуже багатьом. Але для того, щоб дитина могла отримати щось від педагогів або інших гідних людей, душа його повинна бути заздалегідь підготовлена, зорана, як поле перед сівбою. Якщо ж в душі у нього все затоптано, якщо він весь вільний час проводить за комп’ютером, а всі домашні розмови крутяться виключно навколо побутових проблем чи школи — йому буде нелегко перейняти щось навіть від самого яскравого і небайдужого вчителя.
Стаття надана видавництвом “Нікея”
