Європейська мода, як відомо, завжди вміла дивувати. Любителі історії не раз ставили собі запитання: чому чоловіки наприкінці XVI — на початку XVII століття масово носили на шиї гігантські, химерні й украй незручні коміри? Чи це був лише безглуздий писк моди, чи за ним стояли значно глибші соціальні причини, повідомляє poradumo.com.ua.
Спробуймо розібратися, що ж насправді означали ці знамениті пишні коміри та чому вони стали справжнім символом європейської моди пізнього Ренесансу.
Коротка історія появи пишних комірів
Головним модним маркером кінця XVI століття стала фреза — широкий складчастий знімний комір, щедро накрохмалений і часто посилений дротом або металевим каркасом. Існує популярна легенда, ніби моду на фрези започаткувала іспанська аристократка, яка намагалася приховати недоліки шиї. Проте історія моди не має однозначної відповіді, хто саме першим вирішив перетворити комір на подобу «млинового жорна».
У добу пізнього Ренесансу фреза була не просто аксесуаром, а розкішшю, доступною лише найбагатшим. Її виготовлення й догляд вимагали часу, грошей і постійної роботи слуг. Найменша волога — туман, спека чи піт — перетворювали витончену конструкцію на безформну мокру ганчірку. Тому після кожного носіння комір доводилося повністю переробляти й знову крохмалити.
Навіщо аристократам були потрібні фрези
Фреза буквально змушувала свого власника тримати голову високо й гордовито. Подивитися під ноги або нахилитися було майже неможливо. Така постава створювала образ величі, відстороненості й соціальної зверхності.
Саме тому фреза швидко стала символом статусу. В Іспанії її носіння було не стільки питанням моди, скільки демонстрацією багатства та належності до аристократії. До чоловіків швидко приєдналися й жінки — розкіш не мала гендерних обмежень.
Як фреза захопила Європу
Початково ці коміри були відносно скромних розмірів. Але все змінилося з появою крохмалю, завезеного до Іспанії з Нідерландів. Саме він дозволив створювати дедалі більші, жорсткіші та пишніші форми.
Для праль і слуг догляд за цим мереживним монстром перетворювався на справжнє катування. Лляну тканину крохмалили, складали у складки — іноді у формі вісімок — формували спеціальними гарячими стрижнями та сушили. Якщо комір був надто важким, його натягували на металевий каркас.
Мода на фрези поширилася Європою у 1550-х роках, коли виробництво крохмалю дісталося Англії. Після відкриття крохмальної справи у Лондоні попит зріс настільки, що зерно почали масово витрачати не на їжу, а на модні тенденції. Це викликало обурення навіть на найвищому рівні.
Вільям Сесіл, головний міністр Єлизавети I, гірко зауважував, що зерно йде на марнославство, тоді як люди на вулицях голодують.
Несподіваний вплив на побут
Є один кумедний побічний ефект цієї моди. Саме завдяки гігантським комірам у Європі почали масово використовувати виделки. Донести їжу до рота руками, не забруднивши фрезу, було майже неможливо, тож столові прибори стали необхідністю, а не примхою.
Критика, заборони та занепад
Популярність фрез викликала шквал критики. Особливо лютували суворі протестанти, для яких розкіш була синонімом гріха. Вони називали фрези «диявольськими колесами» і символом розпусти.
Пуританин Філіп Стаббс у 1583 році писав, що такі коміри настільки потворні, що їх міг вигадати лише диявол. Чим більше поширювалася мода, тим абсурднішими ставали її форми.
Дійшло до того, що деякі європейські правителі спробували законодавчо обмежити розміри комірів. Єлизавета I у 1580 році заборонила носити надто великі фрези людям поза королівським двором. Варта біля воріт Лондона замість пошуку шпигунів вимірювала коміри перехожих — справжня поліція моди.
Кінець епохи фрез
На початку XVII століття фрези ще залишалися в чоловічому гардеробі, але мода швидко змінювалася. З приходом до влади Карла I у 1625 році громіздкий аксесуар почав остаточно зникати. Іспанський король Філіп IV і зовсім заборонив їхнє носіння.
Так європейська шия нарешті отримала свободу, а фреза залишилася в історії як яскравий приклад того, як мода і соціальний статус можуть доходити до повного абсурду.
