Дана інструкція може знадобитися вам, якщо ви не знаєте, чим зайняти своїх дітей на вулиці. Коли правила гри були відомі абсолютно всім. Але в останні роки мені якось не зустрічаються клітини, намальовані на асфальті. Адже стрибати по них було досить цікаво. Зараз модно «відроджувати традиції», може, повернемо і цю?
Втім, і дорослим можна пограти в класики, замість того щоб сидіти на лавці. Правда, для цього потрібно бути дуже сміливим! Прилюдно стрибати у дитячій грі. Далеко не кожен на таке наважиться. Але – раптом сподобається? У будь-якому випадку, незалежно від віку гравців, діє правило: чим більша компанія, тим веселіше!
Першим ділом потрібно розкреслити на асфальті ігрове поле. Для цього вам знадобиться біла крейда – або набір кольорових, кому як подобається. Забарвлення клітинок для гри неважливе, але буде приємніше, якщо вони будуть вашого улюбленого кольору. Комусь подобається червоний, а комусь синій або зелений. Але не захоплюйтеся красою – це не картина маслом, а тимчасова розмітка, яка досить швидко буде стерта ногами або змита дощем. Вибирайте безпечне місце де-небудь на площі, подалі від машин, або у дворі. Не вибирайте прохідну ділянку, де часто з’являються люди, які поспішають по своїх справах, а то наслухається різних нехороших слів від них. А перша-ліпша трохи більш рішуча людина й зовсім прожене вас геть. Грайте де-небудь так, щоб ні ви людям не заважали, вони – вам. Тоді можна розважатися дуже довго.
Існує безліч варіантів розмітки «класів», але найбільш популярний, напевно, ось цей. Нехай він і буде прикладом, як правильно грати в цю гру.
Немає сенсу домагатися прямих і чітких ліній, як на нашому прикладі. Головне, щоб було зрозуміло, куди і як стрибати. Приблизні розміри нумерованих клітинок – 40 на 40 сантиметрів. Тоді ваші ноги спокійно вмістяться там, але ризик заступити на межу все-таки залишиться. Гра не повинна бути дуже простою, однак надмірно тісні клітинки зроблять проходження завдання неможливим. А ось напівкругла частина – це «сонце», «місяць», «багаття» або ж «пекло», у неї можуть бути різноманітні назви, проте сенс один. Якщо ви туди випадково наступили, то відразу програли! На поодинокі клітини стрибають на одній ніжці. А ось в подвійні класики заскакують двома ногами нарізно. Права нога на правій клітині, а ліва нога – на лівій. Не можна заступати на межі класів, не можна потрапляти на «сонечко».
У поширеному варіанті цієї гри, крім крейди і асфальту, необхідна ще і біта. Подумали про бейсбол? Ні-ні, у класиків біта виглядає по-іншому. Це може бути і плоска коробочка від крему для взуття, і невеликий дешевенький браслетик, 10-рублева монета або що-небудь на зразок них. Її використовують, щоб відзначати, скільки разів гравець безпомилково пройшов всю доріжку класів. Але ця система багатьом здається надмірно довгою, тому можна просто один раз проскакати по всіх клітинках туди і назад. Без всякої біти. У школі ми з подружками саме так і робили.
Якщо ж ви хочете зробити все правильно, то кидайте біту на клітинку з номером один, а потім стрибайте туди самі. Проскакали до «сонечка» без помилок? Тепер повернулися і скачіть назад. По дорозі ще треба підібрати біту, не вилетівши з поля. Це, напевно, тут найскладніше, нагнутися, стоячи на лівій або правій нозі, і не опускаючи іншу вниз. При повторному вашому проходження біта полетить вже на другу клітинку. Але тільки якщо всі поля пройдені вірно. Якщо ж ви помилилися, то передаєте право ходу новому учаснику. І по колу, поки хто-небудь не добереться з бітою до Сонця!
Черговість проходження «класів» можна визначити з допомогою лічилки, яких придумано безліч. А можна просто домовитися між собою.
Більш складний варіант класиків грається на іншому полі. Воно намальовано простенько, але через особливості правил гри пройти його набагато важче.
Таку сітку прийнято іменувати «шафою» або «ліфтом». Назва «шафа» мені здається більш доречною, оскільки клітинки в ньому називають полицями. А в ліфті, як відомо, ніяких поличок немає. Можна зобразити пряму лінію і назвати клітини поверхами – але найбільша складність гри полягає саме в наявності повороту. Втім, вирішувати вам – як подобається, так і малюйте, суворих законів тут немає.
Гравець кидає біту на першу клітинку і вистрибує на одній нозі. Тепер, не торкаючись вільною ногою асфальту, потрібно проскакати до п’ятої клітинки, копаючи заповітну биту перед собою, та так, щоб вона не вилетіла за межі малюнка. Це може зовсім не кожен! Дійшовши до п’ятої клітини, дозволяється постояти на двох ногах і відпочити.
У цій версії гри напівкруглий сектор іноді називають не сонцем, а відпочинком або, в іншому варіанті, раєм. Тоді ви стоїте на двох ногах там. Якщо ж ви вирішили зробити там пекло, сонце або котел, то відпочивайте на п’ятій клітинці. Трохи відхекалися, змінили стрибкову ногу – і припустили від шостої до десятої клітинки. Якщо в процесі гри ви раптом помилилися – заступили на крейдову лінію або ж вистрибнули за межі малюнка, то поступаєтеся чергу іншій людині. Те ж саме у випадку торкання асфальту вільною ногою. Судді або ведучого в «класиків» немає, тому іншим гравцям потрібно строго стежити за своїм конкурентом, щоб не пропустити помилку.
Більш хитромудрий, але для когось більш простий варіант цього різновиду класів – гра з чергуванням ніг. Перестрибуючи від одного до іншого класика з правої ніжки на ліву, потім ліву на праву, може виявитися зручніше потрапляти носком по біті.
А взагалі, різновидів гри в класики існує велике безліч. Грають у неї і без біти, і з малюванням циферок врозбивку – тоді доведеться здійснювати широкі стрибки в різних напрямках, постійно повертаючись. Ну, і, звичайно, при бажанні ви можете придумати свою неповторну схему розмітки «класиків». Головне, щоб грати було цікаво і весело!
Класики вважаються грою для компанії, однак деяким дітям подобається грати в неї і поодинці, раз за разом проходячи весь шлях і контролюючи себе самостійно. Так вони тренуються, щоб у командній грі не схибити і гідно виступити».
