Дитячий табір 2015: канікули в лісі. Туризм, біологія, англійська. Дитячі табори

Зміст:

  • Люди
  • Умови
  • Життя

Вибрати літній табір для дитини завжди було непросто, а останнім часом — особливо. Очі розбігаються від пропозицій різноманітного дитячого відпочинку. Але ось перевірити, чи проживання у таборі безпечним і комфортним, а програма — цікавою, можна зазвичай лише «методом тику» — відправивши туди дитини: відгуків про дитячих таборах як і раніше дуже мало. Трохи заповнимо цей пропуск розповіддю про дитячий відпочинок 2015.

— Мам, а там буде королівська ніч?

Цим питанням 12-річний син мучив мене кожен день напередодні від’їзду в свій новий табір «Дубравушка — Шлях героя». Схоже, хуліганський розмазування зубної пасти стало найсвітлішим спогадом з табору торішнього, що хлопчик їздив разом з секцією спортивного орієнтування.

— Не знаю. Про королівську ніч на сайті табору нічого не написано. Приїдеш на місце — запитаєш у вожатих…

До змісту

Люди

Коли я зустрічала його через 12 днів, про королівської ночі не було сказано ні слова. Зате син відразу потягнув мене знайомитися — але не з хлопцями, як я очікувала, а з вожатими. Знайомитися — і прощатися. Було видно, що і їм сумно розлучатися з одним з 15 своїх підопічних.

По дорозі додому я дізналася, що вожатий Міша вчиться на психолога, а Даша вже працює вчителем, що викладач з англійської Адам запрошує до себе на батьківщину, а найцікавіші уроки біології — були в Кеші.

І подумала, що потяг сина до людей, що оточували його в таборі, закономірна. Діти — скрізь діти, а таких ось живих, приймають, зацікавлених в тобі дорослих у звичайній дитячій житті зустрінеш нечасто. Навіть з найкращими вчителями й тренерами є дистанція, та й не завжди вони зацікавлені в твоєму психологічному комфорті.

Тут, у «Дубравушке» якраз це — головне. Коли 10 років тому на базі школи-пансіону в Обнінську відкрився перший табір «Дубравушка», вожатими в ньому були викладачі школи. Табір ріс, і вожатих стали набирати серед студентів обнинских вузів — але не напередодні літнього сезону, а майже на рік раніше, у вересні.

І зараз відбір в обидва вожатих табору «Дубравушка» і «Дубравушка — Шлях героя» походить ще восени, а потім раз на місяць вони зустрічаються на заняттях «Школи вожатих» — вчаться працювати з дітьми різного віку, програють складні ситуації: як підтримати дитину, нудьгує по будинку, або як вести себе з закоханими підлітками. Так само, майже за рік, підбирають тут педагогів, провідних уроки та майстер-класи.

— І що, ви всіх вожатих і педагогів звали по імені і на «ти»?

— Ну так. Крім психолога Яни Павлівни — вона з нами «Дружні ігри» влаштовувала. Ну, і директора Оксани Сергіївни. Зате вона, — син пожвавлюється, — нас дізнавалася навіть зі спини, уявляєш? Ось йдеш по табору: дощ, а ти в шортах. І тут голос з радіорубки: «Вася, іди переодягнися, прохолодно!». Як їй вдається нас всіх запам’ятати?

До змісту

Умови

За дітьми дійсно стежать — для моєї дитини, який все літо босоніж і хлопчиська, який ганяє на велосипеді по всій дачної окрузі, може бути, навіть занадто. Але правила є правила. Їх, до речі, докладно озвучують у перший же день, проводячи екскурсію по табору і попереджаючи можливі питання.

Власне, діти весь день на увазі: табір — це велика галявина в лісі, по боках якої розташовані навіс-їдальня (вона ж дискотека), житлові будиночки, умивальники, душ, туалети і кілька наметів для занять. Трохи віддалік — спортивний майданчик. В будиночках — 4 двоповерхові ліжка та тумбочки для білизни (уважніше на другому поверсі, попереджає син: похилий стелю, бережіть голову).

Гарячу їжу три рази на день привозять з власної кухні школи-пансіону, яка розташована неподалік. Є полуденок з булочкою і соком, а ще — перекус перед сном. Особливо сподобалася синові геркулесова каша (яку вдома він не їсть) і те, що завжди дають добавки, якщо попросиш. Загалом, дитина, яка зазвичай харчується лише вдома, шкільної їдальні не користується, приїхав цілком задоволений життям.

Комусь такий «мінімалізм» (відсутність капітальних корпусів, звичайною інфраструктури з котельнями-пральнями-столовими, асфальту до воріт) не здасться цілком комфортним, але в «Дубравушке» вважають, що «життя в лісі» має багато плюсів.

Перший — безпека: її набагато простіше налагодити на власній території. Тому коли два роки тому шукали місце для нового табору (перша «Дубравушка» вже не справлялася з потоком охочих, в листі очікування було від 200 до 500 осіб), відмовилися від варіантів розміщення в санаторіях та дитячих таборах — ділити простір з іншими відпочиваючими, дітьми або дорослими, не хотілося. Так був знайдений туристський парк «Протва», де на березі однойменної річки і побудували «Дубравушку — Шлях героя».

Ще один плюс віддаленості від цивілізації, про який рідко замислюються звичайні люди, зате добре знають психологи, — та сама зміна обстановки. Зелень листя, сріблястий блиск річки під сонцем, пружна стежка під ногами, чарівний вогонь багаття — ми створені, щоб бачити і відчувати все це, але навіть влітку картинка перед очима у нас і наших дітей частіше зовсім інша…

І гіподинамія тут дітям не загрожує: до мотузкового парку та скеледрому треба дійти, до поля для лапты — теж, урок біології перетворюється на прогулянку по лісі або на річку, а на перервах можна взяти м’яч і пограти у волейбол. І це не рахуючи походу з ночівлею і військовими піснями біля багаття (діло було 22 червня) і цього турніру на виживання з елементами туризму і тім-білдингу — Гонки героїв.

До змісту

Життя

Пригодницький похід і Гонка героїв — головні події зміни, що дозволяють зрозуміти, на що ти здатний сам і що ви можете як загін. Що почерпнув з програми табору кожен і вміють хлопці діяти спільно.

Тут настають ті самі логічні наслідки, яких у «мирного життя» наші діти найчастіше позбавлені. Був уважний на уроках туризму — значить, у поході зможеш зорієнтуватися і потрапити в потрібну точку, і палатка, поставлена тобою, не завалиться посеред ночі. Не зумів впоратися з собою і погойдався на мотузках під час переправи, думаючи, що інструктор не бачить, — мінус одна «життя» тобі і твоєму загону в Гонці героїв. (Поєднання реальних перешкод і комп’ютерних термінів мені здалося відмінною знахідкою, просто «шляхом до серця» сучасної дитини.)

А ще ти то і справа береш на себе відповідальність. За те, що твій загін не ляже спати голодним після твого варива на вечерю (хоча вожаті і не підпускають до вогню знімати важкий казанок). За те, щоб твої «життя» не вичерпалися занадто швидко і хлопцям з загону не довелося тягти тебе на наступний етап на руках. («Мамо, ти знаєш, у нас був один хлопець — мені здається, він якраз цього й хотів: щоб його несли!») І пройти першим по мінному полю, щоб за тобою вже безпечно могли йти решта — теж треба зважитися, хоч усе це й гра.

Крім цих двох подій було багато всього: квести, майстер-класи (син навіть запам’ятав рецепт мила, яке вони варили), страноведческая ярмарок, змагання з піонерболу… І кожен день обов’язкові уроки — англійська, біологія, туризм. Живуть у будиночках, займаються спортом і беруть участь у колективних творчих справах хлопці по загонах, а на уроки ходять групами: на них розділили у перший же день за результатами тесту з англійської («величезний, на двох аркушах!»).

Від програми з англійської (розроблена кафедрою школи-пансіону «Дубравушка» у співпраці з Британською школою Kent School of English) син чекав чогось інтерактивного, як на курсах, і вивчення життя Івана Федоровича Крузенштерна (кожна зміна цього року присвячена одному з російських мандрівників-першовідкривачів) здалося йому нудним. Чого не скажеш про викладачів — з ними дійсно багато спілкувалися крім уроків, а в блокноті дитини — їх автографи з телефонами та електронними адресами.

Взагалі син приїхав, обвішаний фенечками, значками, з званням «Почесний мешканець табору» і автографом Федора Конюхова в книжці знаменитого мандрівника — загалом, в кращих скаутських традиціях. Але особливо я рада, що він привіз з табору, можливо, свої нові захоплення.

Так, підтвердився інтерес до біології — шкода, що вчителька з цього предмету в школі зовсім не схожа на біолога Кешу у таборі. Ще я завжди думала, що синові буде цікаво зайнятися туризмом (у нас з чоловіком — активне минуле в цьому сенсі, але з дітьми ми не ходимо в походи, як-то «перегоріли»). І ось після табору він сам заговорив про туристичному гуртку: «але тільки щоб все нести і робити самому». І я остаточно переконалася, що організовувати всілякі змагання йому подобається набагато більше, ніж брати в них участь: серед приятелів на дачі вже проведено кілька ігор за мотивами табору. Може, стане вожатим?

Підводячи підсумок: «Дубравушка — Шлях героя» — це не тільки про російських мандрівників. Це про кожного з наших дітей. За коротку зміну в таборі пройшов довгий шлях, ростеш над собою, іноді і правда відчуваючи себе трошки героєм. Коли все-таки виходиш на сцену на Конкурсі талантів в батьківський день. Коли проходиш верхній мотузковий парк, хоч і боїшся висоти. Коли все-таки наважуєшся виїхати з дому назустріч пригодам.

Ірина Суховій

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/95490-ditiachii-tabir-2015-kanikyli-v-lisi-tyrizm-biologiia-angliiska-ditiachi-tabori/