Контрнаступ Червоної Армії під Москвою. Розгром німецьких військ під Москвою

Недооцінка супротивника – завжди велика помилка навіть на футбольному полі, не кажучи вже про велику війну. Прагнучи взяти верх над Радянським Союзом у найкоротші терміни, втіливши в життя так званий бліцкриг, верховне командування нацистської Німеччини просчиталось. Перші успіхи запаморочили голову вермахту: німецькі війська під Москвою виявилися мало не в кінці літа, і, мабуть, Гітлер вже думав, що справа в капелюсі. Але столиця виявилася йому не по зубах. Це був один з переломних моментів, які кардинально змінили хід війни і звернули переможний німецький марш у ганебне втеча, що закінчився самогубством фюрера.

Коли Землю обертали тому

І без того виснажена боями і безперервним відступом Червона Армія повинна була відчувати, на думку німців, надлом. Однак і самі нацисти втомилися. Які б ні втрати несли радянські війська, мужність їм відмовити не можна було. Після шоку перших днів війни за кожну п’ядь рідної землі Червона Армія боролася відчайдушно.

Героїчна оборона міст (наприклад, легендарного Могильова) – найкраще тому свідчення. Легкість, з якою німці просувалися на схід, у чому була уявною. Втрати були великі, але вермахт вважав, що захисники Москви перебувають у ще більш деморализованном стані. Незважаючи на те, що до початку зими стало очевидно, що розтягнутий фронт, сили розпорошені, німці все одно мали намір зробити наступ під Москвою: взяття столиці мало значення не тільки воєнне, але й психологічний.

Радянський уряд ризики розуміло, і очевидно, що думка вчинити за прикладом Кутузова – спалити місто і здати його супротивника – в деяких умах бродила, і цілком наполегливо. Ще на початку жовтня з’явився план знищення Московського метрополітену: станції передбачалося замінувати, обладнання – демонтувати, вагони – вивезти в тил. 15 жовтня Генеральний штаб оборони прийняв постанову про евакуацію столиці, а 16-го в перший (і єдиний) раз в історії не відкрилося московське метро. По місту поповзли зловісні чутки, частина населення піддалася паніці.

Наказ про знищення метрополітену був скасований тільки ввечері 16 жовтня: Сталін прийняв рішення залишитися. Тим часом справи на фронті як і раніше йшли неважливо. Повідомлялося про прориви фашистів, які зустріли грудень 1941 р. під Москвою, і здавалося, що ось-ось вермахт зробить останнє зусилля і гарантує собі перемогу. На ділі вийшло інакше. Не хоче здаватися СРСР чіплявся за кожну купину. Фронт розтягнувся на тисячу кілометрів, і, незважаючи на те, що головні сили німців були зосереджені саме на сході (що гріха таїти, Європа не дуже пручалася), до кінця осені стало ясно, що нахрапом завоювати СРСР не вийшло.

Підготовка до наступу

Тим часом радянське командування дарма часу не втрачав і готувало масштабне контрнаступ Червоної Армії під Москвою. Ще в середині осені, аж ніяк не сприятливих умовах, коли велися напружені бої, Ставка Верховного Головнокомандування знайшла спосіб сформувати резерв з десятка армій і зміцнити вже воюють. При цьому увага акцентувалася на тому, що нові сили призначені зовсім не для того, щоб захищатися, а зовсім навпаки. Витрачалися вони дуже економно, і командири отримали недвозначний наказ готувати своїх підлеглих до бою в умовах наступу.

До кінця осені стало очевидним, що вермахт видихався: стрімке просування захлинувся, а на деяких відтинках фронту радянські війська зуміли завдати гітлерівцям шкоди, примусивши забути про швидке святкуванні взяття Москви. Радянські формування почали підтягуватися до місця, звідки передбачалося діяти. Зміцнювалися правий і лівий фланги Західного фронту, яким призначалася провідна роль у майбутній операції: так, більше двох третин всієї авіації, задіяної під Москвою, відправлялося в допомогу Жукову.

Вдалий початок операції

Дуже важливо було визначити час, коли починати контрнаступ Червоної Армії під Москвою, і треба сказати, що в цьому питанні радянським командуванням був виявлений неабиякий військовий талант. Як кажуть, той геніальний полководець, який вміє приймати рішення не тільки швидко, але й правильно. На початку зими обставини склалися як не можна більш вдало. Необхідною лінії захисних споруд ще не існувало, так і відповідної команди не надходило (вона надійде, але тільки 8 грудня, коли контрнаступ військ під Москвою тривало вже третій день і дорогоцінний час було безнадійно згаяно).

Згідно з планом операції Західному фронту потрібно було нанести декілька ударів, щоб відкинути ворога на правому і лівому фланзі (напрями Солнечногорска, Істри, Клина, Богородицька і Вузловий).

З’єднання Південно-Західного фронту повинні були наступати на Єлець, а в разі успіху розвивати його в орловському напрямку. Третій фронт, брав участь в операції, – Калінінський – отримав бойове завдання рухатися в напрямку Мікуліна городища і Тургіново з перспективою опинитися в тилу ворога.

Повітряним силам теж стояло важке завдання: з одного боку, підтримати контрнаступ радянських військ під Москвою, з іншого – захищати столицю від бомбардувань, які стали звичними для городян з першого дня війни. На авіацію покладалася також важлива розвідувальна діяльність. В цілому ВВС зіграли в операції колосальну роль, значною мірою визначивши результат бою.

Співвідношення сил

Незважаючи на те, що зміцненню всіх трьох фронтів, які брали участь в операції, було приділено найпильнішу увагу, перевагу гітлерівців все одно було очевидно. Радянські війська поступалися в чисельності так і (особливо) озброєнні.

У розпорядженні командувачів настанням було на шістсот тисяч осіб менше особового складу (1,7 — у фашистів, 1,1 – у Червоній Армії), всього 7,6 тис. гармат і мінометів проти 13,5 тис. у німців, 774 танки проти 1,17 тис. ворожих. Перевагу було тільки в авіації: німецьких літаків — 615, радянських – 1000. Але навіть в цій бочці меду була присутня ложка дьогтю, адже більше половини (близько 53 %) літальних апаратів Червоної Армії були представниками старих, не дуже ефективних, модифікацій.

Основного удару зазнали фланги німецького «Центру». В ході затяжних боїв саме вони опинилися в самому невигідному становищі: майже з усіх боків оточений радянськими військами.

Несподіваний удар

Головним козирем стала раптовість: початок контрнаступу стало повною несподіванкою для ворога. Треба сказати, що підготовка до удару велася в суворій таємниці, і не знайшлося у німців ні коштів, ні вдачі, щоб розвідати плани радянської ставки.

Великі военспецы – і вітчизняні, і зарубіжні — визнають, що розгром німецьких військ під Москвою в чому став можливим виключно завдяки вдалому початку операції. Вымотанная армія противника знесилена, зміцнитися не встигла. Конфігурація лінії фронту, в якій фланги противника практично опинилися в оточенні, дарувала найширші можливості Червоної Армії – і вона ними скористалася.

Першими 5 грудня, в передранковій імлі, завдали удару з’єднання Калінінського фронту, вже на наступний день підтримані військами Західного і Південно-Західного. Спочатку просувалися повільно: досвідченим німцям таки вдалося нав’язати супротивникам дрібні бої за кожну укріплену точку. Пересування утруднювали і снігові наноси: варто було відійти від второваних доріг, і маневрувати ставало вельми проблематично. Ускладнювалося ще й тим, що битва під Москвою 1941-1942 рр. була першою великої наступальної операції Червоної Армії: до цього радянським бійцям доводилося купувати абсолютно протилежний досвід, не здатний служити підмогою.

Тим не менш відкинути ворожі полчища вийшло – нехай зі скрипом і ціною великих жертв. У перший же день боїв деяких сполук вдалося переправитися через Волгу і створити загрозу тилу противника.

Розвинути успіх

Контрнаступ Червоної Армії під Москвою почала стрімко нарощувати темп вже на другий день після свого початку. 1-а і 30-а армії досить жваво просувалися в бік Клина, 20-я переслідувала противника в сонячногірську напрямку, а 16-я – в істрінському. Ще успішніше просувалися в бік Тули. 10-я армія при підтримці кавалерії і танків несподівано швидко наступала на Сталіногорськ.

Настільки стрімкий розвиток подій внесла деяке сум’яття в досі стрункі ряди ворога, який здавався непереможним. Не чекав від СРСР виразного опору Гітлер виявився не готовий швидко і правильно відреагувати. Результатом став розгром німецьких військ під Москвою. Тільки 8 грудня до фюрера, як кажуть, дійшло, що ратні успіхи ворога – явище епізодичне і випадкове, а ретельно спланований і добре підготовлене. Директивою № 39 він наказав своїм доблесним військам перейти до глухій обороні на всьому Східному фронті.

Причиною зриву далекосяжних планів називалася все та ж легендарна російська зима, про яку ще Наполеон міг би розповісти багато цікавого. Її наступ герр Адольф чомусь називав «передчасним», посилався на труднощі в постачанні, з-за чого битва під Москвою і не мало успіху. Робити наступальні дії пропонувалося тільки групі армій «Південь», та й то якщо погода сприятиме. А адже в листопаді 41-го мороз не досягав 6 градусів, холодно стало тільки на початку грудня (стояв 28-градусний мороз), але, як мовиться, поле для всіх однакове. Та й міркувати про передчасність зими 5 грудня якось не дуже коректно.

По долинах і по узгір’ях

Тим часом наступ тривало, але його темпи не влаштовували Ставку Верховного Головнокомандування. Тоді було вирішено менше приділяти уваги арьергардам, давали бої, обходити відступаючі німецькі частини і наносити раптові удари в тилу. Рухливі загони, спеціально сформовані в ряді армій, значно збільшили ефективність: контрнаступ Червоної Армії під Москвою стало набагато успішніше. Тепер у кожну укріплену позицію не пручалися, а обходили її і спрямовувалися вперед, залишаючи німецький ар’єргард у власному тилу, де його доля була вже вирішена.

За чотири дні, з 6 по 10 грудня, радянські війська звільнили майже півсотні населених пунктів. Безліч танків, знарядь, машин і мотоциклів вороги кидали, відступаючи.

13 грудня Радінформбюро нарешті зміг сказати щось приємне своїм громадянам. Хороші новини, безумовно, піднімали бойовий дух Червоної армії і вселяли надію цивільному населенню країни, яка стежила за її просуванням, затамувавши подих.

Великим успіхом стала локальна перемога під Калинином, де 31-ї армії вдалося перерізати практично повністю всі шляхи сполучення для нацистів. Коли 30-а армія Західного фронту впритул наблизилася до н. Ламі, німці залишили місто, побоявшись оточення.

Натхненні успіхом, радянські війська так наподдали ворогові, що відступ перетворився на панічну втечу: практично вся техніка опинилася в руках радянських солдатів. 16 грудня Калінін вже контролювала Червона Армія.

Локальні успіхи в стратегічної перемоги

Через місяць після початку наступу, 7 січня 1942 року, з’єднання Калінінського фронту вийшли до Ржеву, Селіжарово і Зубцову, зайнявши стратегічно вигідне положення на північ від терпить лихо німецької угруповання «Центр».

Вдалими були дії Західного фронту, який, долаючи опір, і часом досить жорсткий, невпинно просувався вперед. 12 грудня звільнили Солнечногорск, 15-го – Клин, 20-го – Волоколамськ.

Бойовий дух відступаючих частин залишав бажати кращого. Мабуть, не даремно 16 грудня Гітлер вважав за необхідне доповнити власну директиву № 39 наказом, який наказував оборонятися з «фанатичним завзятістю», триматися за будь-яку ціну і т. д.

Подіяла наказ, або німці прийшли в себе, але їм вдалося закріпитися на природному рубежі на річках Ламі і Рузі. Всі спроби подолати опір провалювалися. Довелося Червоної Армії зупинитися на досягнутому і закріпитися на завойованих позиціях.

Величезну допомогу надали партизани, без яких перемога під Москвою могла датися набагато важче. Вони нападали на відступаючі гітлерівські частини, нищили німецькі склади, проводили розвідку, здобуваючи цінні відомості.

З лівого крила армії Західного фронту почали масштабний наступ в напрямку Калуги – найважливішого транспортного вузла. Зрозуміло, що такий результат не влаштовував німців. Командуванням «Центру» було прийнято рішення закріпитися на Оці і утримувати кордон будь-яку ціну, як, власне, і велів улюблений фюрер.

Звільнення від окупації

Жуков прекрасно розумів, як будуть розвиватися події, тому наказав переслідувати ворога, не даючи йому перепочити і закріпитися. В ході виконання бойового завдання 49-я армія, подолавши опір гітлерівців, 19 грудня зайняла Тарусу. Вдалося далеко не відразу – довелося навіть несподівано вдарити з тилу.

Тим часом 50-я армія посувалася до Калузі. Передовий мобільний загін увірвався в місто ще 21 грудня, але німці виявилися не ликом шиті. Лише через дев’ять днів, 30 грудня, Калуга була визволена спільними зусиллями 49-й і 50-й армій.

До 8 січня були звільнені Козельськ, Білів, Мещовськ і сотні інших населених пунктів поменше. Частини Червоної Армії безстрашно форсували Окр. Битва під Москвою (1942 р.) була виграна. Правда, попереду були ще роки й роки війни.

Не заплямували честь мундира воїни, які билися у складі армій Південно-Західного фронту. Через десять днів після початку операції вони просунулися на сотні кілометрів на захід і вийшли на берег р. Кшени, захопивши сотні одиниць ворожої бойової техніки. Майже чотириста міст та сіл (в тому числі Єлець і Єфремов), позбавилися від окупації.

Зрозуміло, німці здаватися не збиралися. Тим не менше 26 грудня вони залишили Наро-Фомінськ, 28-го – Балабаново, 2 січня – Малоярославець, а 4-го– Боровськ.

Вихід і значення битви

До 8 січня 1942 року битва під Москвою, коротко кажучи, була виграна, і виграна блискуче. Війська вийшли на рубежі Селіжарово — Руза — Мценск і відкинули німців в середньому на 200 км від Москви. В результаті операції було звільнено понад тисячі населених пунктів, стало неможливим оточення Тули. За місяць, протягом якого тривав бій під Москвою, німці понесли величезні втрати – майже двісті тисяч чоловік особового складу (168 тис. тільки сухопутних військ). Були розбиті 11 танкових і більше двадцяти піхотних дивізій.

Важливою умовою досягнення успіху з’явилася гарна координація дій трьох фронтів і підтримка з боку авіації – тут командування виявило талант і відмінну підготовку.

Радянським солдатам стало гранично ясно, що чутки про «непереможність» гітлерівської армії, яка поставила на коліна практично всю Європу, не більш ніж міф. Що німецькі танки горять за милу душу», а солдати здатні відступати з такою ж «похвальною» стрімкістю.

Зрозуміло, дуже важливим було те, що ворогу не вдалося захопити столицю держави. Москва в роки війни (та й не тільки) була не просто містом, а ще й символом стійкості радянського держави.

Успіхи радянських військ змусили активізуватися союзників СРСР. Нехай другий фронт відкрився лише в 1944 році, навряд чи справедливо буде стверджувати, що технічна та інша допомога була зайвою.

Потенційних ж помічників Третього рейху поразки Гітлера під Москвою, навпаки, змусив завмерти в очікуванні: так, деякі джерела стверджують, що Туреччина і Японія у разі взяття Москви були готові відкрито вступити у війну проти СРСР. Після нищівного фіаско, яке зазнали німці, підступні союзники зачаїлися, вважаючи за краще утриматися від активних дій.

Значення контрнаступу важко переоцінити: по-перше, це була перша широкомасштабна наступальна операція Червоної Армії. Зі стратегічної та психологічної точки зору це був великий прорив. Багато військові історики вважають, що саме битва під Москвою коротко, але ємко може бути названа «поворотною точкою війни», яка визначила її результат. У мільйонів людей континенту нарешті з’явилася надія.

Але найголовніше, перемога вселила віру у серця самих солдатів. Вони нарешті побачили, що справді можуть протистояти німцям. Причому не просто утримувати позиції, а відвойовувати втрачені території.

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/89268-kontrnastyp-chervonoyi-armiyi-pid-moskvou-rozgrom-nimeckih-viisk-pid-moskvou/