Основні заняття давніх слов’ян

Заняття давніх слов’ян визначалися особливостями кліматичних і природних умов місцевості, в якій вони жили. Східно-Європейська рівнина, що стала притулком наших предків, диктувала певні умови господарювання, виживання в цілому. Підкоряючись їм, стародавні слов’яни поступово освоїли всі наявні в їх розпорядженні ресурси і завдяки цьому сформували велику і сильну державу.

Головне заняття

Всю інформацію про життя наших предків вчені отримують з археологічних даних, а також з письмових джерел. Найдавніші з виявлених слідів слов’ян відносяться до V—IV століть до нашої ери. Письмові документи характеризують вже більш пізню епоху — з середини I століття нашої ери. Всі джерела однозначно свідчать, що основним заняттям давніх слов’ян було землеробство. Під час археологічних розкопок були у великій кількості виявлені насіння різних культур: жита, гречки, проса, ячменю, льону та конопель.

В силу протяжності території, займаної нашими предками, землеробство на різних її ділянках мало деякі особливості. Розрізняють підсічно-вогневий тип і переліг.

Сприятлива зона

У південних районах грунти відзначалися родючістю, тому основні заняття давніх слов’ян, пов’язані з вирощуванням сільськогосподарських культур, тут виникли дещо раніше. Головним способом землеробства був переліг. Велика кількість відкритих, вільних від лісу ділянок з родючим грунтом засівалась кілька років поспіль. Вони справно служили людям до певного моменту, а потім виснажувалися. У цьому випадку землероби підшукували нові ділянки (перекладалися) і все повторювалося.

Першим знаряддям, яке стали використовувати наші предки на південних полях, було дерев’яне рало. Потім його змінив плуг із залізним лемешем. Поява подібних знарядь значно збільшило кількість оброблюваних земель і якість їх обробки.

Підсічно-вогневе землеробство

Дещо інакше грунти оброблялися на півночі. Тут велика площа землі була покрита лісами, і слов’янам доводилося майбутні поля звільняти від дерев. Підготовка проходила в два етапи. Всі дерева на обраній ділянці в перший рік вирубували і залишали. За зиму вони висихали, а навесні їх разом з пеньками спалювали: грунт добре удобряли золою. Потім вже сіяли зерно. Таким чином підготовлена земля приносила урожай протягом двох-трьох років, а потім не використовувалась. Хлібороби вирушали на пошуки нової відповідної ділянки.

Знаряддями основного заняття давніх слов’ян на півночі були сапа, сокира, плуг, заступ і борона-суковатка. Для збору врожаю наші предки використовували серпи. Зерно перемелювалось за допомогою кам’яних терок і жорен.

Пашенна форма землеробства

Поява залізних знарядь праці значно вплинуло на всі заняття давніх слов’ян. Землеробство стало більш масштабним: збільшилася площа оброблюваних полів. Склалися так звані двопільні і трипільні сівозміни. У першому випадку земля ділилася на дві частини. На одній з них безпосередньо вирощувався хліб. Друга половина перебувала під паром, тобто відпочивала. Перше поле також носило назву озимого, оскільки засівали його в зиму.

При трипільному землеробстві крім цих двох ділянок виділялась ще одна. На ній зерно висівали весною, а тому воно отримало назву ярого. Така система довгий час переважно використовувалася на півдні. На півночі протягом значного періоду історії не було достатньої кількості землі.

Масштаби основного заняття давніх слов’ян при всій примітивності знарядь вражаючі. Археологами було виявлено кілька містких зерносховищ. У деяких з них легко можна вмістити до 5 тонн врожаю.

Скотарство

Заняття давніх слов’ян (малюнки і картини, що зображують побут наших предків, яскраво демонструють це) не вичерпуються землеробством. Так, тісно пов’язане з ним було скотарство. Помічниками в сільському господарстві північних районів були коні, а південних — воли. Стародавні слов’яни розводили овець, корів, кіз і свиней. Поки дозволяла температура повітря, худобу пасли на вигонах. Взимку її розміщували в хліві, де за літо було заготовлено чимало корму. Вівці, кози та корови давали молоко. Худоба була джерелом шкур і м’яса.

Стародавні слов’яни займалися і полюванням. Шкури хутрових звірів з незапам’ятних часів продавалися сусіднім племенам або обмінювалися на інші цінні товари. Однак скотарство як джерело їжі та інших ресурсів було надійніше. Лісові звірі не підпускали до себе просто так, могли мігрувати. Домашні ж тварини завжди були поруч. Скотарство, таким чином, було однією з передумов успішного виживання у суворих умовах минулого.

Рибка велика і маленька

Запаси їстівного поповнювалися не тільки за рахунок полів і лісів. Водойми також щедро постачали давніх слов’ян провізією. Рибальство було розвинуто на Русі не менше, ніж розведення худоби. Воно легше полювання і дає можливість знаходити їжу поруч з будинком, а не віддаляючись від нього на значну відстань, як бувало під час вистежування дикого звіра. Рибу їли під час князівських бенкетів, ставили її на стіл простолюдини. Скрізь вона була до місця. Тому і ввійшло в основні заняття давніх слов’ян рибальство. Його розвитку сприяло і велика кількість річок і озер на території молодої держави. Рибалки виловлювали щуку, лина, осетра, окуня і вугра.

Рибне місце

Водоймами, де спочатку активно розвивався промисел, були Чудське, Ладозьке та озеро Ільмень. З плином часу центрами рибної ловлі стали Псков і Новгород. Як правило, в той період у прибережній території і водойми був один господар. Однак нерідко рибні угіддя передавалися в користування іншим особам без землі. Відбувалося це внаслідок продажу, заповіту або дарчого запису.

Для князя в його угіддях рибу ловили холопи, знали премудрості справи і зобов’язані поставляти до столу певну кількість добутого. Потрібно зауважити, що поряд з мисливцями вони користувалися певними привілеями — заняття вважалося почесним.

Пристосування

Як у давні часи, так і в Середньовіччі, рибу ловили в дуже великих кількостях. А тому таке пристосування, як вудка, вважалося придатним тільки для розваги та відпочинку. У ті часи у більшої частини населення можливості для такого розслаблення не було, у зв’язку з чим застосовувалися зовсім інші методи. Часто річку перегороджували езом — частоколом або тином. Риба накопичувалася в одному місці і її виловлювали. Встановлювали ез навесні, а прибирали тільки в зиму. Накопичилася рибу виловлювали за допомогою неводи. Кількість добутої таким чином живності було досить значною.

На думку деяких дослідників, невід був вперше використаний саме древніми слов’янами, а вже потім з’явився в Європі. Ним користувалися жителі сіл для лову риби у великих річках і озерах. Крім нього, у малих водоймах застосовувалися різноманітні пастки, сплетені з лози.

Невід використовувався частіше інших пристосувань. Його довжина могла доходити до декількох метрів. Ловля риби за допомогою невода активно розвивалася в період становлення Київської Русі. З-за зручності і відносній легкості такий спосіб незабаром  став популярний і в сусідніх державах.

Бджільництво

Коли висвітлюються заняття давніх слов’ян, малюнки, що супроводжують текст, часто ілюструють торгівлю. На всіх зображеннях неодмінно зустрічається глечик або бочка з медом. Бджільництво у наших предків було розвинене також добре, як вирощування зерна і ловля риби. У часи феодальної Русі найбільше поширення отримав бортевий його вигляд. Борть — це природне дупло (пізніше також стали називати і штучні), в якому знаходився вулик. Масштаби бджільництва на Русі дивували мандрівників, а тому у багатьох записах можна зустріти згадку про нього.

Угіддя

Ділянки лісу, де водилися чорно-жовті трудівниці, називався бортовими угіддями. Про їх важливість в житті окремих родин та держави в цілому свідчить так званий медовий податок, який існував у дванадцятому столітті. Нічим іншим його виплачувати не дозволялося.

Слов’яни використовували дупла, утворені не тільки природним шляхом. В лісі вони примічали дерева, придатні для видовбування «норки», готували їх і незабаром вони заселялися бджолами. Борові угіддя активно використовувалися аж до XVII століття, коли їм на зміну прийшли пасіки. Бджільництво було значущою частиною зовнішньої та внутрішньої торгівлі, а крім того, сприяло збереженню великих природних ділянок у їх первісному вигляді. Ліс, де розміщувалися бортові угіддя, не вирубувався.

Як видно, те, чим займалися стародавні слов’яни, чоловіки і жінки, в першу чергу було спрямовано на забезпечення сім’ї, племені і князівства їжею. Вибір джерел диктувала природа. Можна сказати, що нашим предкам у цьому сенсі пощастило: повноводні річки і розкинуті на багато кілометрів ліси завжди охоче ділилися їжею. А тому й основні заняття давніх слов’ян, коротко викладені тут, були настільки різноманітні. Землеробство, скотарство, полювання, рибальство і бортництво доповнювалися також ремеслами, які виникли практично одночасно з ними. Такі заняття давніх слов’ян, як гончарство, різьблення по каменю і дереву, обробка заліза, розвивалися паралельно з іншими. Всі разом вони сформували унікальну культуру молодої держави.

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/87448-osnovni-zaniattia-davnih-slovian/