Подаруй мені, Боже, цю жінку, і не дай ніколи їй отямитися…

Подаруй мені, Боже,
Цю жінку,
І не дай ніколи їй схаменутися
Я за кожен подих,
З нею схрещений,
Заплатив тобі більше, ніж сторицею.

Продолжи мені, Боже,

Її прикрості,

Якщо вони стануть неминучістю,

Щоб міг фінал

Її повісті

Я прикрасити турботою і ніжністю.

Вкажи мені, Господи,

Смутку тріщини

На душі її занадто довірливою.

Я люблю, я хочу

Цю жінку.

От і все, — більше мені нічого просити….

Допоможи мені, Боже,

Стати єдиним,

Нехай не першим, але Кращим і вартим

Її ніжних губ,

Око таємничих,

Поцілунків її, як скарби.

Підкажи їй, Боже,

Що я – суджений,

Її брат, її чоловік, її копія.

Не випадковий друг,

Не віддушина,

Не ночей одиноких утопія….

Вкажи мені, Господи,

Смутку тріщини

На душі її занадто довірливою.

Я люблю, я хочу

Цю жінку.

От і все, — більше мені нічого просити….

Я давно міг стати,

Без сумніву,

Справжнім батьком її дочки….

Дай хоч сил нам чекати,

Дай терпіння!

Адже довжина до тебе, Господи, черга….

Я зможу зцілити

Смутку тріщини

На душі її занадто довірливою.

Подаруй мені, Господи,

Мою жінку!

От і все, — більше мені просити нічого!

Олександр Афанасьєв

із Сторінка чорно-білої поетичності

 

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/84787-podaryi-meni-boje-cu-jinky-i-ne-dai-nikoli-yii-otiamitisia/