Музей Освенціма. Музей Аушвіц-Біркенау

Щоб зрозуміти, що пов’язує такі, на перший погляд, несумісні слова, як музей, концтабори, Аушвіц, Біркенау, Освенцим, необхідно усвідомити один із самих страшних і трагічних етапів в історії людства.

Освенцим – це комплекс концтаборів, що розташовувався під час війни в районі міста Освенцім. Польща втратила це місто в 1939 році, коли на початку військових дій він був приєднаний до території Німеччини і отримав назву «Аушвіц».

Біркенау – другий німецький табір смерті, розташований в селі Бжезінка, де було закатовано більше мільйона чоловік.

У 1946 році польські власті прийняли рішення про організацію музею під відкритим небом на території Освенціма, а в 1947 році він був відкритий. Сам музей включений в список Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. Музей Освенціма відвідує близько двох мільйонів чоловік в рік.

Перший Освенцим

Концентраційний табір Освенцим знаходився в південній стороні Польщі в сорока п’яти кілометрах від міста Кракова. Він був найбільшим табором смерті для масового вбивства людей. Тут загинуло з 1940-го по 1945 рік 1 мільйон 100 тисяч осіб, серед яких 90 % склали люди єврейської національності. Освенцим став синонімом геноциду, жорстокості, людиноненависництва.

Ставши канцлером Німеччини, А. Гітлер пообіцяв повернути німецького народу колишню могутність, а заодно розібратися з небезпечним расовими супротивником – євреями. У 1939 році частини вермахту вторглися на територію Польщі. Більше 3-х мільйонів євреїв виявилися на території, підконтрольній німецької армії.

У 1940-му році будується перший концтабір для політв’язнів Аушвіц-1 на місці колишніх казарм польської армії. Зразу ж в табір відправляються люди, які складають еліту Польщі: лікарі, політики, юристи, вчені. До осені 1941 року до політв’язням приєдналися 10 тисяч військовополонених Радянської армії.

Умови утримання ув’язнених в Освенцимі

Музей Освенціма зберігає як доказ намальовані потайки малюнки на стінах бараків, які свідчать про умови утримання і проживання в таборі.

В’язні тулилися в двадцяти чотирьох цегляних бараках, де спали по двоє на гранично вузьких ліжках. Раціон становив шматок хліба і миска водянистої юшки.

Будь порушив встановлену табірну систему чекало жорстоке побиття тюремними наглядачами. Винятком поляків представниками нижчої раси, охоронець міг принизити, вдарити або вбити. Завдання Освенціма – посіяти жах серед польського населення. Вся територія табору по периметру була огороджена подвійним парканом з колючим дротом, підключеної до електроструму.

Ще контроль над ув’язненими проводився ув’язненими-кримінальниками, яких привозили з німецьких таборів. Вони називалися — капо. Це були люди, які не знають співчуття або жалю.

Життя в таборі навпростець залежала від місця роботи за розподілом. Нарозхват була робота в приміщенні. Праця ж на вулиці, під ударами капо – це смертний вирок. Будь проступок – це дорога смерті в блок № 11. Заарештованих, тримаючи в підвальному приміщенні, били, морили голодом або просто залишали вмирати. Могли на ніч відправити в одну з чотирьох стоячих камер. Музей Освенціма зберіг ці камери тортур.

Там же розташовувалися камери для політв’язнів. Їх привозили з усього регіону. Музей Освенціма зберіг стіну смерті, що розташовувалася у дворі блоку. Тут стратили до 5 тисяч чоловік в день. Хворих, які потрапили в госпіталь, але не встигли швидко встати на ноги, вбивав лікар-есесівець. Належало годувати тільки тих, хто міг працювати. За два роки більше десяти тисяч життів польських ув’язнених забрав майбутній музей Освенцим. Польща ніколи не забуде цих злодіянь.

Другий Освенцим

У жовтні 1941 року поряд з селом Біркенау нацисти заснували другий табір, спочатку призначався для військовополонених Радянської армії. Освенциум-2 у 20 разів більше і налічував 200 бараків для ув’язнених. Зараз частина дерев’яних бараків зруйнувалися, але кам’яні труби печей зберіг музей Освенцим. Прийняте взимку в Берліні рішення щодо єврейського питання, змінило мета призначення. Тепер Освенцим-2 призначався для масових вбивств євреїв.

Але спочатку він значну роль в масових вбивствах не грав, а використовувався у вигляді місця для депортації євреїв з захоплених південних, північних, скандінавських і балканських країн. Пізніше це була найбільша машина смерті.

Влітку 1942 року з усієї окупованої Європи в Біркенау стали прибувати як євреї, так і інші ув’язнені. Їх висадка проводилася в шестистах метрах від головних воріт. Пізніше для прискорення процесу вбивств рейки були прокладені до самих бараків. Прибулі пасажири проходили процес відбору, який визначав, хто буде працювати, а хто – в газову камеру, а потім — в печі Освенціма.

Склавши пожитки, приречені ділилися на дві групи: на чоловіків і на жінок з дітьми. Через деякий час вирішувалася їхня доля. Частина працездатних молодих ув’язнених відправлялася в трудовий табір, а основну масу людей, включаючи дітей, вагітних жінок, людей похилого віку та інвалідів – газові камери, а потім – у печі крематорію. Сам же процес відбору був зображений невідомим офіцером СС у вигляді фотоматеріалу, хоча наказ зверху забороняв знімати масові вбивства.

Коли в 1942 році в Біркенау прибули євреї з усієї Європи, на території табору перебувала лише одна газова камера, яка була встановлена в котеджі. Але поява в 1944 році чотирьох нових газових камер перетворило Освенциум-2 найстрашніше місце масових вбивств.

Продуктивність крематоріїв досягла півтора тисяч осіб на добу. І хоча за кілька днів до приходу військ Червоної Армії печі Освенціма були підірвані німцями, збереглася вціліла одна з труб печі крематорію. Вона прежнеу збережена в музеї. Польща має намір відновити і дерев’яні бараки, які були спалені або зруйновані з плином часу.

Виживання в Аушвіці

Виживання в таборі залежало від сукупності різних факторів: інстинкту самозбереження, зв’язків, везіння, хитрощі при називанні національності, віку та професії. Але головна умова виживання полягало в умінні організувати все те, що пов’язано з бартером: продати, купити, отримати їжу. При цьому важливо було потрапити в гарну робочу групу, наприклад в сектор Б2Г.

Тут знаходилися пожитки нових ув’язнених. Природно, що все найцінніше відправлялося до Німеччини, але, працюючи тут, можна було з великим ризиком для життя що-небудь цінне, заховане в речах — золоте кільце, діамант, гроші, — обміняти на продукти харчування на табірному чорному ринку або використовувати для підкупу есесівців.

Праця робить вільними

Всі ув’язнені, які проходили через центральний вхід табори смерті, бачили, що написано на воротах Освенціма. По-німецьки це означає: «Праця робить вільним».

Те, що написано на воротах Освенціма – це верх цинізму і брехні. Ніколи праця не звільнить в концтаборі людини, спочатку засудженого до смерті. Тільки сама смерть або, в рідких випадках – втеча.

Перші газові камери

Перші експерименти з газовими камерами в Освенцімі провели ще у вересні 1941 року. Тоді сотні радянських і польських ув’язнених були відправлені в підвал блоку 11 і були вбиті отрутою — пестицидом на основі ціаніду Циклону – Б. Тепер табір Аушвіц, який не відрізнявся від безлічі інших таборів, зробив перший крок, щоб стати важливою ланкою у вирішенні єврейського питання.

Коли почалася депортація євреїв, нібито для переселення на схід новоприбулих заганяли в колишні приміщення складів боєприпасів, які розташовувалися в стороні від основного табору. Приреченим говорили, що їх привезли працювати, тим самим надаючи допомогу Німеччини; але спочатку треба пройти дезінфекцію. Жертви прямували в газову камеру, обладнану під душову. Кристали Циклону – Б засипалися через отвір у даху.

Евакуація ув’язнених

У 1944 році на території Освенціма являла собою мережу таборів, напрямну щодня більше десяти тисяч людей на будівництво німецького хімічного заводу. Праця в більш ніж сорока таборах був використаний в самих різних областях: будівництві, землеробстві, промисловості.

До середини 1944 року Третій Рейх опинився під загрозою. Стривожені стрімким наступом Радянських військ, нацисти демонтували і підірвали крематорії, приховуючи сліди злочинів. Табір спорожнів, почалася евакуація ув’язнених. 17 січня 1945 року по Польських дорогах минуло 50 тисяч ув’язнених. Їх гнали в Німеччину. Тисячі босих і напівроздягнених людей гинули від морозу в дорозі. Знесилених і відстає від колони в’язнів розстрілювали наглядачі. Це був марш в’язнів табору смерті Освенцим. Концтабір-музей зберігає в коридорах бараків портрети дуже багатьох з них.

Звільнення

Через кілька днів після евакуації ув’язнених в Освенцим увійшли Радянські війська. На території табору було виявлено близько семи тисяч напівживих ув’язнених, виснажених і хворих. Їх просто не встигли розстріляти: не вистачило часу. Це живі свідки геноциду єврейського народу.

В боях за визволення Освенціма загинув 231 воїн Червоної армії. Всі вони знайшли спочинок у братській могилі цього міста.

Вони пережили Освенцім

17-го січня виповнилося 70 років з дня звільнення фашистського табору Освенцим. Але і сьогодні ще живі в’язні табору, пережили всі жахи геноциду.

Здизслава Володарчик: «Я знайшла барак, де утримували мене і інших дітей. Клопи, воші, щури. Але я пережила Освенцим».

Клавдія Ковачич: «Я провела в таборі три роки. Постійний голод і холод. Але я пережила Освенцим».

З червня 1940 до січня 1945 року було знищено 400 тисяч дітей. Це не повинно повторитися.

Викриття злочинців геноциду

Рудольф Хесс, комендант Освенціма, відданий Польському Вищого Народного Суду і повішений в Освенцімі на місці штабу табірного гестапо в 1947 році.

Йозеф Крамер, комендант Біркенау, повішений в німецькій в’язниці в 1945 році.

Ріхард Баєр, останній комендант Освенціма, помер в 1960 році в очікуванні суду.

Йозеф Менгеле, ангел смерті, уникнувши покарання, помер у Бразилії у 1979 році.

Суди над військовими злочинцями тривали в 60-е і 70-е роки 20-го століття. Багато з них понесли заслужене покарання.

 

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/76581-myzei-osvencima-myzei-ayshvic-birkenay/