Розставання з родиною і переїзд в дитячий будинок очима дитини. Усиновлення: психологія

Процедура позбавлення батьківських прав та приміщення дитини в дитячий будинок неодноразово описано, добре відома усиновителям і тим, хто займається влаштуванням дітей у сім’ю. Про почуття дітей, яких забирають із сім’ї, написано набагато менше, адже саме цей досвід позначається потім на всьому житті дитини з дитячого будинку.

Рішення про відібрання дитини з сім’ї приймається органами опіки та міліцією у тих випадках, коли, по-перше, соціальне неблагополуччя в сім’ї носить хронічний характер, і, по-друге, існує безпосередня загроза життю та здоров’ю дитини. При цьому з самою дитиною ніхто не обговорює, що відбувається. Тобто дитина як би є «об’єктом».

Очевидно, що мотив дій представників органів опіки — захист дитини та її прав. А що відбувається з точки зору дитини? У дитини була його життя, в якій, можливо, йому багато чого не подобалося, але, тим не менш, це був його звичний, «власний» світ. Якщо батьки не були вкрай жорстокі з дитиною і він не тікав з дому сам, то це означає, що відібрання відбувається проти волі дитини.

З точки зору дитини: «винен і покараний»

Спробуйте уявити собі таку ситуацію: ви — дитина, живете з мамою, бабусею, братом і сестрою в своїй квартирі. Вам не завжди вистачає їжі, іграшок, але ви звикли, що спите з братом і сестрою на одному дивані. До мами з бабусею періодично приходять якісь люди, з якими вони разом шумлять і п’ють на кухні, у мами часто змінюється настрій, в залежності від цього вона може обіймати вас або раптово раскричаться і навіть побити. Від неї часто пахне спиртним, ви знаєте цей запах, але він для вас нерозривно пов’язаний з матір’ю. У сусідніх з вашим дворах ви знаєте всі закутки і всі цікаві місця для ігор, серед дворових хлопців у вас є друзі і вороги. Бабуся каже, що восени ви підете в школу, і там буде безкоштовне харчування, тому що у вас багатодітна сім’я.

Одного разу до вас в будинок приходять дві жінки, про одну з них мама каже, що вона з міліції. Вони розмовляють з мамою на кухні на підвищених тонах, мама починає лаятися і каже: «Це мої діти. Це нікого не стосується! Не ваше діло! Як хочу, так і живу! Злочинців краще б ловили, чого до нас причепилися!» і т. д. Потім вони з бабусею обговорюють, що треба б мамі влаштуватися на роботу, але немає нічого для неї відповідного.

Протягом тижня В будинку немає п’яних компаній, бабуся прибралась в кімнатах. Але ще через деякий час все знову стає як колись: мама не працює, додому приходять різні люди, з якими вона знову випиває. Потім як-то раз ви чуєте розмову між мамою і бабусею, що прийшла якась порядок. Мама спочатку плаче, а ввечері вони з бабусею сильно напиваються. Вранці мама каже: «Проспали, ну і наплювати!».

На наступний день вранці лунає дзвінок у двері. Напівсонна мама на порозі лається матом і намагається не впустити в квартиру прийшли, а бабця каже вам, щоб ви збиралися, що ви поїдете в санаторій. Бабуся чомусь плаче, а в коридорі розгорається скандал, маму утримують, тому що вона намагається битися, лається матом, що кричить про уряд, «сволот з міліції» і т. д.

Ви не розумієте, що відбувається, але таких ситуацій у вашому житті ще не було, і ви відчуваєте, що відбувається щось серйозне. Вас разом з братом і сестрою виводять з квартири незнайомі вам люди (їх троє). Вони кажуть, щоб ви не боялися, що ви поїдете в санаторій, що там вам буде добре: вас будуть годувати, у вас буде нова одяг і книжки. Вас садять в машину, і ви кудись їдете.

Потім машина зупиняється біля якого-то будівлі, відводять вашу сестру і кажуть, що вона тут залишиться, так як тут живуть маленькі діти до 3 років. Вам це незрозуміло, але машина їде далі. Машина довго їде, виїжджає за місто і зупиняється біля якогось паркану. Ворота відкриваються, машина в’їжджає на територію. Ви бачите, що опинилися на обгородженій території, вас зі старшим братом виводять із машини. Ви входите в будинок.

Люди, які вас привезли, кажуть дорослим, які зустрічають вас у вестибюлі, ваші імена і прізвища, підписують якісь папери, кажуть вам, щоб ви не боялися, і куди йдуть. Нові дорослі куди вас ведуть, в приміщенні з кахельними стінами і підлогою вас роздягають, забирають вашу одяг, кажучи, що «цей бруд неможливо відіпрати і вам дадуть інше».

Потім говорять про якихось комах і стрижуть вас налисо. Потім вас ведуть митися, і перший раз в житті ви миєтеся чимось колючим, що дере вам шкіру, мило щипає очі, і ви плачете. Хтось витирає обличчя вам жорстким вафельним рушником. Вам дають нові речі і кажуть, щоб ви їх одягли. Ви не хочете, так як це не ваша одяг, але вам кажуть, що вашого одягу більше немає, що вона вся згнила від бруду і її викинули, і у вас тепер нова одяг — набагато краще старої. Ви одягаєте пахне чимось чужим і незвичну одяг.

Вас ведуть коридором, братові кажуть, що його відведуть в групу для старших дітей, і ви втрачаєте його з виду. Вас приводять у велику кімнату, де стоїть багато ліжок. Вам показують ваше місце, кажуть, що тумбочку ви будете ділити з якимось іншим дитиною, що всі діти на прогулянці, але скоро вони прийдуть, і ви будете обідати разом з ними. Вас залишають на самоті в цій кімнаті, ви сідаєте на ліжко й чекаєте…

Що означає для дитини розставання з родиною

Які почуття виникають при читанні цього тексту та відчуття себе в ролі дитини в такій ситуації?

Які з’являються думки, відчуття?

Яке це — такий від’їзд з дому з незнайомими людьми невідомо куди?

Яке опинитися в незнайомому місці в повній невідомості — що буде далі? Розлучитися по черзі з усіма близькими та не знати, де вони й буде можливість побачити їх коли-небудь ще?

Позбутися всіх своїх речей, включаючи нижню білизну, і волосся?

Чого хотілося б у такій ситуації від оточуючих дорослих?

Якщо вже такий переїзд необхідний, як би хотілося, щоб він відбувався?

Що б хотілося знати про своїх близьких? Важлива була б можливість бачитися з ними час від часу?

Дуже часто люди не дають собі праці задуматися про те, що означає для дитини розставання з родиною. «Ну, живе дитина у дитячому будинку — так у нього життя склалося, і нема чого драматизувати ситуацію». Тим не менше для дитини ця ситуація дуже драматична. Перший крок, який дорослі зобов’язані зробити, коли дійсно цікавляться життям дитини, — визнати його почуття в цій ситуації і те, що подібного роду подія не може пройти безслідно, тому що, по суті, є для дитини крахом його світу.

Розлуку з родиною дитина розцінює як затвердіння («батьки дозволили цьому статися»), і результатом стають негативні уявлення про себе і про людей. «Я нікому не потрібен», «Я — поганий дитина, мене не можна любити», «На дорослих не можна розраховувати, вони кинуть тебе в будь-який момент», — це переконання, до яких здебільшого приходять діти, покинуті своїми батьками.

Один хлопчик, який потрапив у дитячий будинок, говорив про себе: «Я — позбавлена батьківських прав». Це висловлювання дуже вірно відображає суть того, що відбувається: дитина — жертва обставин, але в результаті він втрачає більше всіх. Родину, близьких людей, будинок, особисту свободу. Це приносить біль і сприймається як покарання. Будь-яке покарання буває за щось, і єдине пояснення, яке можуть знайти діти в такій ситуації, — це те, що вони «погані».

Безвихідність ситуації в тому, що уявлення про себе значною мірою визначають поведінку людини. Уявлення про себе як про «поганому», біль від переживаемой життєвої катастрофи, велика кількість агресивних поведінкових моделей у життєвому досвіді (сім’я, соціальне оточення) призводять до того, що рано чи пізно такі діти стають соціальними деструкторами.

Щоб перервати цей «фатальний коло неблагополуччя» і дійсно допомогти дитині, необхідно працювати і з його переживаннями у зв’язку з втратою сім’ї, і з травматичною життєвим досвідом, опрацьовувати його актуальні життєві проблеми, знаходячи альтернативні моделі поведінки. Дати можливість успішної соціальної самореалізації і допомогти у формуванні мотивів для неї. Окреме завдання в роботі з дитиною — формування позитивної моделі майбутнього, навички постановки цілей і їх досягнення. Все це складна, трудомістка і копітка робота, що вимагає участі великої кількості людей і системного підходу. Але без неї дитина не отримає «другого шансу» у своєму житті.

Стаття надана видавництвом «Нікея»

 

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/61043-rozstavannia-z-rodinou-i-pereyizd-v-ditiachii-bydinok-ochima-ditini-ysinovlennia-psihologiia/