Дитину як підмінили. Істерики на рівному місці. Криза 3 років або… Психологія та виховання від 3 до 7 років

На своїх прийомах у дитячій поліклініці психолог Катерина Мурашова розплутує безліч сімейних історій. І деякі з цих випадків описує в книгах і своєму блозі. Якщо дитина раптом став влаштовувати істерики, вередувати, в голову приходять кілька причин: криза 3 років, стосунки між батьками, що-те, що сталося з дитиною в дитячому саду… Але іноді виявляється, що все набагато складніше.

— Він змінився. Якось дуже різко. Це всі бачать. І мені так страшно чогось…

Зовсім молода мама з гладко зачесаним русявим волоссям. Боря, хлопчик років трьох з половиною, грає на килимі з машинкою.

— Але чого ж лякатися? — заспокійливо кажу я. — Маленькі діти швидко ростуть і так само швидко змінюються. Це закономірно.

— Розумієте, він завжди був такий спокійний, а тут раптом став вередувати на рівному місці, кричати або, навпаки, дутися. І в садку вихователі теж помітили. Одна з них сказала сходити до лікаря, а інша: «Нічого страшного, це криза трьох років».

— Немає ніякої кризи трьох років, — сказала я. — Є не встановлені вчасно кордону. Наведіть приклад, як виглядають його примхи?

— «Не хочу їхати на ліфті, хочу йти пішки» (у нас третій поверх). — «Добре, підемо». На другому поверсі: «Хочу на ліфті!» — «Добре, поїдемо». Приїхали на свій поверх: «Я хотів натиснути кнопку». — «Пізно, ми вже приїхали». — «Поїхали!» — «Не идиотничай!» — «А-а-а! Ти погана! Я вас всіх вб’ю і цей ліфт зламаю!». Ось так приблизно.

— Це вони, межі, — сказала я. — Звичайна справа. Йому треба знати, як влаштований світ, в який він потрапив. Ви не даєте дуже чітку зворотний зв’язок: спочатку байдуже «ведетесь» на його явно незручні для вас вимоги, а потім відразу: «Не идиотничай». Зараз ваш син просто випробовує вас: куди все-таки я можу їх «зробити»?

— Та ні, в тому-то й річ! — вигукнула молода мати, і мені здалося, що в її очах блиснули сльози. — Якби він щось вимагав і вередував тільки, коли не дають, це зрозуміло. Але він же і просто так може «завестися». Ось прямо на рівному місці сказати: «Я вас нікого не люблю!» — і піти. Потім, через півгодини, буде ластиться, прощення просити.

А в неділю взагалі сказав: «Я піду жити до Максима». Ми йому: «Хто такий Максим?» Ні родичів з таким ім’ям немає, ні дітей у дитячому садку. А він нам: «Ви його побачити не можете, він тільки зі мною розмовляє». Я свекрухи розповіла, вона каже: це психічне, я точно знаю, з сином знайомої так само було… У мене аж серце впало!

Від історії з Максимом я теж захвилювалась.

— Коли ж це почалося? І зовсім різко, або поведінка Борі змінювалося все-таки поступово?

— Почалося десь тижні два з половиною тому. І різко так: буквально вчора був нормальний, а сьогодні вже все…

— Щось змінювалося, відбувалося у вашому житті напередодні? Переїзди, хвороби, травми голови у дитини, сімейні скандали, чий-то від’їзд або приїзд?

— Нічого, в тому-то й річ! Нас і невропатолог питав, і ми самі вже згадували-згадували… Все було як звичайно.

— Тоді розкажіть про «зазвичай». З кого складається ваша сім’я? Як влаштований Борін день?

— Сім’я — це Боря, ми з чоловіком, свекруха, дві кішки. Ми обоє працюємо, Боря в садку, вже другий рік. Завжди ходив добре, не плакав, хворів помірно. Там, у садку, завжди допомагав виховательці, ні з ким не бився, грав і з дівчатами, і з хлопцями, дуже любив усе розвиваючі заняття, крім танців. А тепер навіть ліпити (найулюбленіше було діло!) нещодавно відмовився, всі заняття просидів один в кутку, крутив якесь колечко… Скажіть, все погано, так?

— Так почекайте ви ярлики-то вішати! — з досадою відмахнулася я. — Розповідайте далі. Що в сім’ї? Які у вас стосунки зі свекрухою?

— Хороші. Вона мені, можна сказати, вдячна, що я її сина «до рук прибрала». Він був такий плейбой, після платного інституту, а тепер і вдома з сім’єю часто буває, і пишається сином, багато грає з ним… Я-то приїжджаючи сама, у мене мама з татом і з братами в Кірові…

— «Нерівним шлюбом» не пахне?

— Ні, що ви! — посміхнулася жінка. — Навпаки, якщо ми з чоловіком сваримося, свекруха завжди тільки на мою сторону встає. Каже: боюся, що ти мого балбеса кинеш, до своїх Кіров виїдеш, Борю забереш, а мені тоді що? Хоч вешайся з туги!

— Відверто! — я посміхнулася у відповідь. — Значить, ніяких сварок, ніякого напрягу не було?

— Абсолютно ніяких. Це тепер ми разом зі свекрухою по стінках від страху бігаємо.

— А чоловік, батько Борі?

— Так він на роботі весь час, нічого не бачить, говорить: «Дитина як дитина, все, що ви вигадуєте!»

— Але ви ж не вигадуєте?

— Ні! — з розпачем вигукнула жінка. — Уже два тижні це інша дитина.

Я розпитувала матір Борі ще і ще. Туди-сюди гортала медичну карту дитини. Ніяких родових травм, ніякої неврології на першому році життя. Розвиток за віком. Поговорила з самим Борей — на питання відповідає неохоче, але це явно тому, що захоплений грою з новими машинками. Відповіді самі звичайні. Набрала в іграшкову каструльку води, запропонувала гру в «бензоколонку» — охоче погодився. Може бути, мати зі свекрухою все-таки все придумали, накручуючи один одного?

Раптом Боря кинув всі іграшки, підійшов до матері й почав, тривожно озираючись, тягнути її за руку: «Пішли, пішли звідси!».

— Боря, що сталося? Ми не можемо піти, я розмовляю.

— Пішли! Йди! Я піду! — всі підвищуючи тон, заплакав Боря.

Мати запитально глянула на мене.

— Не звертайте уваги, — наказала я. — Подивимося, що буде.

Боря з криком упав на килим, потім, скиглячи, уповз під раковину і згорнувся там в клубок.

— Всі погані, — похмуро заявив він звідти, дивлячись в стінку.

— Ось бачите, — трагічним шепотом сказала мати.

— Бачу. Але поки не розумію… Може бути, що щось трапилося в дитячому садку?

— Вихователька каже: нічого не було — ні сварок, ні бійок, ні покарань. Так його й карати не за що — він завжди був тихий, спокійний, помічник. Але як перевіриш?

— Ніяк…

Під раковиною знайшлася ще одна, загнана в дальній кут машинка.

— А де в ній бензин лити? — спокійно запитав мене вилізлий Боря. — Ось тут, в цю дірку?

«Все-таки неврологія! — вирішила я. — Але звідки?»

— Є одна можливість, — сказала я матері. — Це взагалі не по моїй частині, але я знаю, що таке буває. Скажіть: перед тим як все це почалося, Боря хворів — грип, застуду, ГРВІ? Може бути, просто висока температура була?

— Та ні, він весь час в садок ходив.

— Згадуйте.

— Так, було! — згадала матір. — У нього соплі були, він куксился, та з суботи на неділю начебто невелика температура. Ми вирішили: хворіє, а в понеділок вже все було нормально…

— Ось! — сказала я. Через брак кращого беремо цю гіпотезу.

— А що це?

— Нейроінфекція. Вірус не особливо порезвился там, де йому зазвичай належить (Боря — здоровий хлопчик з сильним імунітетом), але пройшов гематоенцефалічний бар’єр, — я ребром долоні показала, де цей бар’єр знаходиться. — Звідси всі.

— Треба якісь ліки приймати?

— Не знаю точно, можна порадитися з лікарем, але думаю, зараз вже не треба. Те, що ми спостерігаємо, це вже наслідки.

— А що ж далі?

— Якщо я права, само пройде протягом місяця-півтора.

— Хоч би ви були праві! — вона склала долоні, явно звертаючись до когось, чиї повноваження багато ширше моїх.

Через пару місяців Боря став колишнім тихим, доброзичливим хлопчиком, люблячим ліплення і малювання. А я розповіла цю історію не просто так.

При раптовому та алогічному зміну в поведінці і навіть ніби в особистості маленької дитини (від 2 до 6 років) цей варіант розвитку подій обов’язково треба враховувати. Якщо попереднє вірусне захворювання було тяжким соматично (з високою температурою, вираженою інтоксикацією і т. д.), то хороший лікар-терапевт зазвичай легко пов’язує з ним зміна поведінки дитини. А ось якщо нездужання було ледь помітним, як у випадку з Борею, і до лікаря навіть не зверталися, — тоді розпізнати причину буде важче.

Стаття надана видавництвом «Самокат»

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/46928-ditiny-iak-pidminili-isteriki-na-rivnomy-misci-kriza-3-rokiv-abo-psihologiia-ta-vihovannia-vid-3-do-7-rokiv/