Психоаналіз розглядає помилкові дії як результат певних мотивів, намірів. Людина, маючи приховані бажання, обумовлюється або описується під їх впливом, розцінюючи ці дії як щось випадкове. Але психоаналіз відкидає такі випадковості і доводить, мотиви – це істотні докази, необхідні для постановки діагнозу.


Как начать изучать психоанализ: Зигмунд Фрейд "Введение в психоанализ" Лекция 3

Ми розглядали помилкова дія як само собою зрозуміле прояв певного наміри, бажання. На прикладі застережень і описок людина показує приховані мотиви дій. Коли йдеться протилежне тому, що необхідно сказати, то помилка доводить протилежні бажання оратора. Існують застереження, виражають не повне заперечення, а часткове. Наприклад: не схильний або не здатний. Людина не схильний / не здатний оцінити що-небудь. «Не схильний» – здатний, але не мотивований, а «не здатний» – не має можливості здійснити дію. Слова начебто схожі за змістом, але при розборі ми розуміємо, що вони майже протилежні.

Є застереження, які додають додатковий сенс до висловлення. Наприклад: “Я хочу тістечко і он той шоколадний торт, і ще кави з вершками і хрусткий багет, купую все! Якщо оплатить чоловік…” Жінка додала три слова, які несуть прихований сенс, що в родині грошима, швидше за все, розпоряджається чоловік. Для психоаналітика це перша і суттєва зачіпка.

Але що ж це за наміри, які породжують помилкові дії? Якщо розглядати детально, то їх можна розділити на дві групи: психофізіологічні і свідомі. Психофізіологічні – це мотиви, пов’язані з хворобами психічного та фізіологічного характеру, які певним чином можуть впливати на мислення. Свідомі – це мотиви, пов’язані з бажаннями, прагненнями, які хаотично народжуються в нашій свідомості, швидко загоряються і погасают. Інший раз ми не хочемо чогось, і слова відображають це бажання найкраще. Батько, який міг би піти додому після робочого дня, сидить на шкільних зборах і на всі запитання вчителя відповідає так, що мало не в кожному реченні він говорить про те, що “вдома дитина зовсім інший”. І слово “будинок” він вживає частіше, ніж того вимагалося.

Щоб виявити вид мотиву, досить перепитати пацієнта про зроблену помилку. Якщо він виправиться і скаже, що мав на увазі, то психоаналітика стане зрозумілим прихований мотив. Якщо він не зможе пояснити причину помилкової дії, то намір психофізіологічного характеру.

Тлумачити помилкові дії допоможе гіпотеза, яку психоаналітик будує до помилкового дії чи після. Деякі дії призводять до помилки, яка і підтверджує гіпотезу. Коли пацієнт робить помилкова дія, то психоаналітик передбачає, що за мотив ховається за нею; складає питання, які допоможуть підтвердити припущення. І в більшості випадків лікар з’ясує мотив, яким керувався свідомість клієнта в цей момент. Головне – помітити помилки і вчасно сконцентруватися на ній не тільки лікаря, але й пацієнтові.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here