Абсент, або «Безумство в пляшці»

Абсент, безсумнівно, можна назвати професійним напоєм інтелектуалів, художників і поетів. У XIX столітті вважалося, що абсент — геній для нездар, але смерть для справжнього генія. В 80-е роки XIX століття одне слово «абсент» наводив паніку на багатьох добропорядних європейців, адже цей напій в їх свідомості міцно асоціювався з безумством. У Франції абсент називали «божевіллям у пляшці», а фраза «Абсент зводить з розуму» стала самим популярним слоганом антиалкогольних кампаній. Коли і де з’явився абсент? Чому цей напій був заборонений у Франції та Швейцарії? «Зелена фея» або «Зелена відьма»? Про все і по порядку в сьогоднішній статті.

Вважається, що абсент з’явився в кінці XVIII століття, а винайшов його доктор П’єр Ордінер, який проживав у швейцарської селі Куве. За переказами, тут він знайшов дику полин і створив свій особливий напій, який швидко завоював популярність в окрузі. Доктор Ордінер помер в 1821 році — до цього часу за абсентом вже міцно закріпилася назва «Зелена фея» і слава тонізуючого напою. Інші джерела вважають, що сестри Енріо, які проживали в тій же швейцарської селі, вже робили абсент до приїзду доктора Ордінер і що саме вони продали рецепт цього напою нікому майору Дюбье.

Як би те ні було, коли майор Дюбье спробував абсент, він виявив, що цей напій лікує розлад шлунка, покращує апетит, допомагає при спеці і лихоманці. Дюбье так вражений, що купив рецепт і теж став виробляти абсент. У 1797 році дочка майора вийшла заміж за Анрі-Луї Перно, тоді і почалася династія Перно, що дала назву однойменної марки абсенту.

Фабрика «Перно» була справжнім зразком ефективності та гігієни. До 1896 році вона виробляла вже 125 000 літрів абсенту в день! Все йшло як по маслу, поки 11 серпня 1901 року в фабрику не вдарила блискавка. На території було так багато алкоголю, що на гасіння пожежі знадобилося кілька днів. Можливо, пожежу було б страшніше, якби один з робітників не догадався випустити величезні резервуари абсенту в протекавшую неподалік річку. Після цього її води придбали жовто-зелений колір, а виходив з неї запах алкогольних парів нагадував дихання п’яниці і чувся на цілі милі.

Пиття абсенту було однією з характерних рис паризького життя під час правління Наполеона III (1852-1870) — це був респектабельний буржуазний звичай. Час між п’ятьма і сім’ю годинами вечора називалося «зеленим годиною», а запах абсенту носився в повітрі над паризькими бульварами. Вважалося, що абсент покращує апетит перед вечерею, а строгий проміжок часу, отводившийся для пиття, до деякої міри захищав людей від зловживань.

Враховуючи фортеця абсенту (найповажніша марка «Перно» містила 60% алкоголю), було прийнято випивати не більше однієї порції. Можна було випити абсент перед вечерею або навіть перед обідом, але, якщо хтось наважувався пити його всю ніч, це викликало презирливу реакцію офіціантів. Ризик зловживань абсентом збільшувався по мірі того, як люди стали купувати смак напою. Більш респектабельні любителі абсенту, яким соромно було багато пити на людях, незабаром навчилися переходити з одного кафе до іншого.

Алкоголіки досить швидко оцінили абсент, і незабаром напій почав залучати більш широке коло споживачів: представників богеми, жінок і робочий клас. В романі Еміля Золя «Пастка» ми знаходимо згадку про плотнике, який «роздягнувся догола на вулиці Сен-Мартен і помер, танцюючи польку. Він пив абсент».

Звичаї змінювалися, тепер і жінки могли пити абсент в кафе, причому багато з абсентисток не розбавляли напій водою, що пояснювали небажанням вживати занадто багато рідини, тому що носять корсет. З’являється все більше плакатів, на яких емансиповані жінки п’ють абсент і навіть курять.

Картини того ж періоду частіше розповідають зовсім іншу історію — історію про виснажених жінок, невидячим поглядом дивляться в порожнечу поверх склянки. Ілюстрація: «Абсентистка», Фелісьєн Ропс.

Дуже сильний потяг майже відразу виникло між абсентом, як самим потужним інтелектуальним напоєм, і паризької богеми. Особливе місце абсент займає в історії французького живопису. Ілюстрація: Едуард Мане, «Бар «Фолі-Бержер»».

Про художника Анрі де Тулуз-Лотреке іноді кажуть, що його картини цілком писані абсентом. Про гіркому пияцтві Тулуз-Лотрека відомо багато: його улюбленим коктейлем була суміш, що називалася «Землетрус», — смертельне поєднання бренді і абсенту. «Потрібно пити помалу, але часто», — говорив художник і для підтримки такого режиму завжди брав із собою палицю, в якій зберігалися півлітровий запас абсенту і невеличка чарка. Ілюстрація: Анрі де Тулуз-Лотрек, «В кафе «Ла Мі»».

«Запевняю вас, мадам, я можу пити без ризику. Я і так майже на підлозі», — якось сказав Анрі де Тулуз-Лотрек, натякаючи на свій занадто маленький зріст (трохи більше 150 см). На жаль, безпробудне пияцтво і життя впроголодь заподіяли художнику багато шкоди, він став п’яніти від дуже маленької дози, як це зазвичай буває на останній стадії алкоголізму. На додаток до всього у Тулуз-Лотрека почалася параноя.

Тулуз-Лотрек бачив страшних чудовиськ, йому навіть здавалося, що розміщувався у дворі «Мулен Руж» слон став ходити за ним по п’ятах. А 1 березня 1899 року один з друзів художника отримав лист з сумними паризькими новинами: «Тобі буде сумно дізнатися, що Тулуз-Лотрека вчора посадили в божевільний будинок». На фото: слон, що розташовувався у дворі знаменитого паризького кабаре «Мулен Руж» аж до 1906 року.

Про те, що сталося з Тулуз-Лотрек, розповідали по-різному. Хтось стверджував, що на вулиці у художника трапилася манія переслідування, хтось- що його зловили санітари і помістили в психіатричну лікарню на прохання матері. Як би те ні було, після виписки з лікарні Тулуз-Лотрек знову почав пити, спочатку стримано, знову вдаючись до «абсентовой тростини», а потім все більше і більше. Ілюстрація: Анрі де Тулуз-Лотрек, «В «Мулен Руж»».

А в 1887 році Анрі де Тулуз-Лотрек намалював портрет Вінсента Ван Гога, на столі перед яким стоїть стакан абсенту. Кажуть, що саме Тулуз-Лотрек пристрасті Ван Гога до цього напою.

У тому ж 1887 році Вінсент Ван Гог створив натюрморт, на якому зображені склянку абсенту і графин з водою. Психіатричний досвід, який довелося пережити художнику, неодноразово змушував дослідників творчості Ван Гога виходити в чисто клінічну сферу. Деякі коментатори прямо пов’язували всі хвороби художника з тим, що він зловживав абсентом.

У 1859 році Едуард Мане написав своє перше велике полотно, яке назвав «Любитель абсенту». З цієї роботи дуже ніяково почалася його кар’єра художника. Натурщиком виступив його знайомий лахмітник і алкоголік, якого нерідко можна було зустріти в районі Лувру. Митець розгледів у цій людині якесь дивне гідність, навіть аристократизм. Закінчивши роботу над картиною, Мане показав її своєму вчителеві, який відреагував різко негативно: «Любитель абсенту! Навіщо малювати такі гидоти? Мій бідний друже, це ви — любитель абсенту. Це ви втратили моральність». Надалі картина продовжила робити неприємне враження майже на всіх, хто її бачив.

Відому картину Едгара Дега «Абсент», спочатку називалася «У кафе» (1876), публіка прийняла ще гірше, ніж полотно Мане. «Людина, якій дороги гідність і краса, ніколи не назве «Абсент» витвором мистецтва», — писав критик. Дехто навіть припустив, що на цій картині зображений поет Поль Верлен, який був відомий тим, що вів жахливу життя, наскрізь просочену абсентом.

Поль Верлен пристрастився до випивки дуже рано, а послідували один за одним смерті батька, улюбленої тітки і кузини тільки посилили його пияцтво: «Я накинувся на абсент», — писав він. Через деякий час Верлен одружився і ніби схаменувся, але сімейне щастя дуже скоро зруйнувала катастрофа: Верлен зустрів юного поета Артюра Рембо і до одержимості захопився ним, а коли Рембо порвав з Верленом, той вистрілив у нього три рази, поранивши колишнього коханця в зап’ясті. На фото: Верлен зліва, Рембо — праворуч.

З тієї пори Поль Верлен залишив всяку надію на пристойне життя. Його навіть ув’язнили на місяць за те, що він погрожував ножем своєї матері, хоча мати і вимагала його виправдати. Після цього випадку Верлен остаточно занурився в життя кафе, перетворившись на головну знаменитість Латинського кварталу, але його поетична репутація була настільки сильна, що навіть поліцейським було наказано не турбувати Верлена, що б той не робив.

У «Сповіді», написаній у 1895 році, Верлен розкаюється у своїй залежності від абсенту: «Абсент! Як страшно думати про тих днях і про більш недавньому часі… Один ковток огидною відьми (який дурень назвав її феєю або зеленої музою!), один ковток полонив мене, але потім моє пияцтво призвело до більш тяжких наслідків». На фото: Поль Верден в інтер’єрі паризького кафе.

У серпні 1905 року швейцарські газети написали про страшну трагедію: тридцятирічний селянин Жан Ланфре, випивши дві склянки абсенту, вистрілив у голову своїй вагітній дружині, а потім убив дочок (чотирирічну Троянд і дворічну Бланш). Ланфре теж спробував застрелитися, але залишився живий. Похитуючись, він вийшов у двір, де і заснув, стискаючи в руках мертве тіло молодшої дочки. Громадська реакція на цю трагедію була надзвичайно бурхливою, причому обурення викликало зовсім не те, що Ланфре був непрохідним п’яницею, який щодня випивав до п’яти літрів вина. Люди були впевнені — у трагедії винен абсент. Ілюстрація: «Абсент — це смерть».

Через кілька тижнів після трагедії жителі навколишніх міст і сіл подали петицію, в якій 82 450 осіб вимагали заборонити абсент в Швейцарії, що й було зроблено вже в 1906 році. У Франції абсент заборонили в 1915 році, коли задумалися над національними проблемами алкоголізму та неготовністю армії до Першої світової війні. До речі, останнім значним появою абсенту в мистецтві, перед самим його забороною, стала кубистская скульптура Пабло Пікассо «Стакан абсенту» (1914).

Після заборони абсент ще деякий час зберігався в Іспанії, Східній Європі та на Кубі. З найбільшою ностальгією про достоїнства цього напою писав Ернест Хемінгуей, який на той час жив у Флориді і продовжував пити абсент вже після французької заборони, отримуючи його з Куби. У романі Хемінгуея «По кому дзвонить дзвін» одне з небагатьох утіх його головного героя — це абсент, возвращавший спогади про прекрасну і безтурботним паризького життя, якої цей американський партизан виявився позбавлений.

«Одна така гуртка заміняла усі вечірні газети, всі вечори в паризьких кафе, всі каштани, які, напевно, вже цвітуть… словом, все те, що поверталося до нього, коли він пив це мутноватое, гірке, холодить мову, зігріваючий мозок і шлунок, змінює погляди на життя чаклунське зілля». І ще: «Краще абсенту немає нічого», — пише Ернест Хемінгуей у романі «По кому дзвонить дзвін». Ілюстрація: Жан Беро, «В кафе».

Абсент відродився відносно недавно — у 1990 році, коли його виробництво відновилося в Чехії і напій знову запустили на міжнародні ринки під маркою hill’s.

Французам і швейцарцям не дуже сподобалося те, що десь відродився хоч якийсь абсент: «Це огидна іноземна погань. Якби Бодлеру і Рембо запропонували це чеське пійло, вони б перевернулися у своїх трунах».

Одним з самих ярих супротивників чеського абсенту у Франції стала Марі-Клод Делаэ, головний французький експерт з абсенту, яка в 1994 році відкрила музей цього напою в Овер-сюр-Уаз — містечку, де похований Вінсент Ван Гог. У 2000 році за сприяння Марі-Клод Делаэ була запущена нова марка абсенту французького типу — La Fee («Фея»).

Надихаючись історіями знаменитих абсентистов, сучасні художники і донині створюють роботи, присвячені абсенту. Ілюстрація: Олена Хотулева, «Абсент».

Відроджена «Зелена фея» знову викликає спрагу і розбурхує уяву, ніби пробудивши культурну пам’ять про таємниче, жорстокому і такому важливому напої декадентського fin-de-si?cle (кінця XIX — початку XX століття).

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/349804-absent-abo-bezumstvo-v-plyashtsi/