Байки Крилова захоплюючі, цікаві, написані від душі для дітей і дорослих. Вони знайомі людям інших країн і перекладені більш ніж на п’ятдесят мов світу.
Сьогодні я вирішила познайомити вас з деякими творами (а комусь допомогти освіжити їх в пам’яті) нашого великого байкаря Івана Андрійовича Крилова. Ці байки, які практично не вивчаються в школі і рідко включаються в обране.
Слон у разі
Колись на випадок Слон потрапив у Лева.
У хвилину по лісах пройшла про те чутка,
І так, як водиться, пішли здогадки,
Ніж милість втерся Слон?
Не те гарне, не то він забавний;
Що за прийом, що за манери!
Тлумачать звірі між собою.
«Коли б,- каже, крутячи хвостом, Лисиця,-
Був у неї пухнастий хвіст такий,
Я не дивувалася б».- «Або, сестрице,-
Сказав Ведмідь,- хоча б по пазурах
Він став випадковим,
Ніхто того не вважав би надзвичайною:
Та він і без пазурів, то всім відомо нам,
Та не увійшов він у випадок іклами?»
Заступився мова в їх Вол:
«Вже не вважали їх рогами?»-
«Так ви не знаєте,- сказав Осел,
Ляскаючи вухами,- чим міг він полюбитися
І знати домогтися?
А я так відгадав —
Без довгих б вух він милість не потрапив».
________
Нерідко ми, хоча того не примечаем,
Себе в інших охоче величаємо.
1816
Вовк і Кіт
Вовк з лісу в село забіг,
Не в гості, але живіт рятуючи;
За шкуру він свою тремтів:
Мисливці за ним гналися і зграя гончаків.
Він радий би в перші тут шмыгнуть ворота,
Та то лише горе,
Що всі ворота на замку.
Ось бачить Вовк мій на паркані
Кота
І благає: «Vasenka, мій друг! скажи швидше,
Хто тут з мужичків добрішими,
Щоб сховати мене від злих моїх ворогів?
Ти чуєш гавкіт собак і страшний звук рогів!
Все це адже за мною». — «Проси мерщій Степана;
Мужик предобрый він», — Кіт-Васька каже.
«То так; так у нього я обдер барана». —
«Ну, спробуй ж у Дем’яна». —
«Боюся, що на мене і він сердитий:
Я в нього забрав козеня. —
«Біжи ж, он там живе Трохим». —
«До Трохиму? Ні, боюсь і я зустрітися з ним:
Він на мене з весни погрожує за ягня!» —
«Ну, погано ж! — Але може, тебе укриє Клим!» —
«Ох, Вася, у нього я зарізав теля!» —
«Що бачу, кум! Ти всім у селі насолив, —
Сказав тут Васька Вовкові, —
Яку ж ти собі захист тут обіцяв?
Ні, у наших чоловіків не стільки мало користі,
Щоб на свою біду тебе врятували вони.
І мають рацію, — сам себе вини:
Що ти посіяв — те й жни».
1830
Білка
У Лева служила Білка.
Не знаю, як і чим; справа тільки в тому,
Що служба Бєлкіна бажана перед Левом;
А потрапити на Лева, звичайно, не безделка.
За те обіцяний їй горіхів цілий віз.
Обіцяно — між тим весь час летить;
А Білочка моя нерідко голодує
І шкірить перед Левом зубки свої крізь сліз.
Подивиться: по лісі то там, то сям миготять
Її подружки у височині;
Вона лише очима кліпає; а оне
Горішки знай собі клацають та клацають.
Але наша Білочка до орешнику лише крок,
Дивиться — не можна ніяк;
На службу Леву її кличуть, штовхають.
Ось Білка, нарешті, вже стала і стара
І Льву набридла: у відставку їй пора.
Відставку Білку дали,
І точно, цілий віз горіхів їй прислали.
Горіхи славні, яких не бачив світ;
Все на відбір: горіх до горіха — диво !
Одне тільки погано —
Давно зубів у Білки немає.
1829
Осел
Був у селянина Осел,
І так, здавалося, спокійно вів,
Що мужику не можна їм було нахвалитися;
А щоб він у лісі прірву не міг —
На шию повісив мужик йому дзвінок.
Надувся мій Осел: став величатися, пишатися
(Про ордени, звичайно, він чув),
І думає, тепер він великий пан став;
Але вийшов новий чин Ослу, бідоласі, соком
(То може не одним Ослам служити уроком).
Сказати вам має наперед:
У Віслюку не багато честі було;
Але до дзвінка йому все щасливо сходило:
Зайде в жито, овес чи в город, —
Наїсться досхочу і вийде тихомолком.
Тепер пішло іншим все до ладу:
Куди не поткнеться мій знатний пан,
Без угаву дзвенить на шиї новий чин.
Дивиться: господар, взявши дубину,
Ганяє то з жита, то з гряд мою худобу;
А там сусід, у вівсі почувши звук дзвінка,
Ослові колом повертає боки.
Ну, так, що бідний наш вельможа
До осені зачах,
І кістки у Осла залишилися лише та шкіра.
___________
І у людей в чинах
З шахраями та ж біда: поки чин малий і бідний,
То шахрай не так ще помітний;
Але важливий чин на плуте, як дзвінок:
Звук від нього і гучний і далекий.
1829-1830
Лисиця-будівельник
Якийсь Лев великий мисливець був до курей;
Однак ж у нього вони водилися худо:
Та це й не диво!
Доступ до них був вільний занадто.
Так їх то крали,
То самі кури пропадали.
Щоб цьому зарадити збитку і печалі,
Побудувати надумав Лев великий двір курятный
І так його ухитить і залагодити,
Щоб злодіїв зовсім відвадити,
А курям було б у ньому достаток і простір.
Ось Леву доносять, що Лисиця
Велика будувати майстриня —
І справа їй доручено,
З успіхом розпочато і закінчено воно;
Лисицею до нього докладено
Все: і старання та вміння.
Дивилися, бачили: строенье — диво!
А крім того, все є, чого не запитаєш тут:
Корм під носом, скрізь натикано насесток,
Від холоду і жару є притулок,
І укромонные містечка для квочок.
Вся слава Лисаньке і честь!
Багате дано їй награжденье
І негайно повеленье:
На новосілля курей негайно перевесть.
Але чи є користь в перерві?
Немає: здається, і міцний двір,
І щільний і високий паркан —
А курей час від часу все менше.
Отколь біда, придумати не могли.
Але Лев звелів стерегти. Кого ж підстерегли?
Те ж Лисицю-злодійку.
Хоч правда, що вона звела строенье так,
Щоб не увірвався в нього ніхто, ніяк,
Та тільки для себе залишила лазівку.
1815
Мельник
У Мельника вода греблю прососала;
Біда б не велика спочатку,
Коли б руки прикласти;
Але до речі ль? Мельник мій не думає тужити;
А текти з кожним днем сильніше стає:
Вода так б’є, як з відра.
«Гей, Мельник, не лови гав! Пора,
Пора тобі за розум хватиться!»
А Мельник каже: «Далеко до біди,
Не море треба мені води,
І нею млин за весь мій вік багата».
Він спить, а між тим
Вода біжить, як з цебра.
Та ось біда прийшла зовсім:
Став жорно, млин не служить.
Спохопився Мельник мій: і охає, і тужить,
І думає, як уберегти воду.
Ось біля греблі він, оглядаючи текти,
Побачив, що до річки прийшли напитися кури.
«Негідні! — кричить, — рясту, дурепи!
Я і без вас води не знаю де дістати;
А ви прийшли її тут вдосталь допивати».
І в них поліном хвать!
Яке ж зробив тим собі підмога?
Без курей і без води пішов у своє подвір’я.
________
Бачив я іноді,
Що є такі господа
(І ця басенка їм зроблена в подарунок),
Яким тисячею не шкода на дурниця смітити,
А думають господарству подспорить,
Якщо свічки збережуть недогарок,
І раді за нього з людьми підняти содом.
З такою бережью дивина ль, що будинок
Скорешенько піде догори дном?
1821
Дерево
Побачивши, що сокира Селянин ніс,
«Голубчику, — сказало Дерево молоде, —
Мабуть, выруби навколо мене ти ліс,
Я не можу рости в спокої:
Ні сонця мені не видне світло,
Ні для корінь моїх простору ні,
Ні ветеркам навколо мене свободи,
Такі наді мною він сплесть зволив склепіння!
Коли б не від нього рости перешкода мені,
Я в рік зробилося красою цього країні,
І тінню моєю покрилася вся долина;
А нині я тонко, майже як хворостина».
Взявся Селянин за сокиру,
І Дереву, як одному,
Він надав послугу:
Кругом Деревця великий очистився простір;
Але торжество його недовго було!
То сонцем Дерево пече,
То градом, дощем січе,
І вітром, нарешті, те Деревце зламало.
«Шалений! — йому сказала тут Змія, —
Не від тебе ль біда твоя?
Коли б, укрите в лісі, ти зростала,
Тобі б шкодити ні спека, ні вітри не могли,
Тебе б старі дерева берегли;
А якщо б колись дерев тих не стало,
І час їх би відійшло,
Тоді в свою череду ти стільки б зросла,
Посилилося і зміцнилося,
Що нинішньої біди з тобою б не сталося,
І бурю, може бути, ти б могло витримати!»
1814
Лев і Барс
Колись, у старовину,
Лев з Барсом вів війну предовгу
За спірні ліси, нетрі, вертепи.
Судитися з прав — не той у них був вдачу;
Так сильні ж у правах часто бувають сліпі.
У них на це свій статут:
Хто здолає, той і правий.
Проте, нарешті, не вічно ж битися —
І кігті притупятся:
Герої з прав зважилися розібратися.
Намірились справи военны припинити,
Закінчити всі розбрати,
Потім, як водиться, світ вічний укласти
До першої сварки.
«Призначимо хутчіш
Ми від себе секретарів, —
Льву пропонує Барс, — і як їх розум розсудить,
Нехай так і буде.
Я, наприклад, до того визначу Кота:
Звірятко хоч непоказний, та совість у нього чиста.
А ти Осла признач: він знатного ж чину,
І, до слова мовити тут,
Куди він у тебе завидна скотина!
Повір, як одному, мені: рада і двір твій весь
Його копитця навряд чи стоять.
Довіримось ж на те,
На чому
З моїм Котишком він влаштує».
І Лев думка Барса затвердив
Без спору,
Але тільки не Осла, Лисицю нарядив
Він від себе для цього розбору,
Примолвя про себе (як видно, знав він світло):
«Кого нам хвалить ворог, в тому, вірно, користі немає».
1815
Строкаті вівці
Лев строкатих не злюбив овець.
Їх просто б йому перевести не важко;
Але це було б неправосудно —
Він не те в лісах носив вінець,
Щоб підданих душити, але їм давати розправу;
А бачити строкату вівцю терпіння немає!
Як збути їх і зберегти свою на світі славу?
І ось до себе кличе
Ведмедя він з Лисою на рада —
І їм за відкриває таємницю,
Що, бачачи строкату вівцю, він всякий раз
Очима цілий день страждає,
І що прийде йому зовсім втратити око,
І, як такій біді допомогти, зовсім не знає.
«Всесильний Лев! — сказав, насупяся, Ведмідь, —
На що тут багато розмов?
Вели без далеких зборів
Овець передушити. Кому про них шкодувати?»
Лисиця, побачивши, що Лев насупив брови,
Смиренно каже: «О царю! Наш добрий цар!
Ти вірно заборониш гнати цю бедну тварюка —
І не проллєш невинної крові.
Насмілюся я рада інший вимовити:
Дай повеленье ти луки їм відвести,
Де б був рясний корм для маток
І де би пострибати, побігати для ягняток.
А так як у пастухів у нас тут недолік,
То накажи овець вовкам пасти.
Не знаю, як мені здається,
Що рід їх сам собою переведеться.
А тим часом хай розкошують оне,
І що б не трапилось, ти будеш осторонь».
Лисиці думку в раді силу взяло
І так вдало в хід пішло, що, нарешті,
Не тільки строкатих там овець —
І гладких стало мало.
Які ж у звірів пішли на це чутки? —
Що Лев б і гарний, та всі лиходії вовки.
1823
Солов’ї
Якийсь птахолов
Весною наловив по гаях Соловйов.
Співаки розсаджені по клітинам і заспівали,
Хоч краще б гуляти по лісах вони хотіли:
Коли сидиш у в’язниці до пісень вже тут?
Але робити нічого: співають,
Хто з горя, хто від нудьги.
З них один бідолаха Соловей
Терпів всіх більш борошна:
Він розлучений з подружкою був.
Йому тошнее всіх в неволі.
Крізь сліз з клітки він поглядає у полі;
Сумує день і ніч;
Проте ж думає: «Злу сумом не допомогти:
Божевільний плаче лише від бедства,
А розумний шукає засоби,
Як справою горю пособити;
І, здається, біду можу я з шиї збути:
Адже нас не впіймали, щоб з’їсти,
Господар, бачу я, мисливець пісні слухати.
Так якщо голосом йому я догоджу,
Бути може, тим собі нагороду заслужив,
І він мою неволю окончает».
Так міркував — і почав мій співак:
І піснею він зорю вечірню величає,
І піснями схід він сонячний зустрічає.
Але що ж вийшло, нарешті?
Він тільки отягчил тим свою злу долю.
Хто так співав, для тих давно
Господар відчинив і клітини і вікно
І розпустив їх усіх на волю;
А мій бідолаха Соловей,
Чим співав приємніше і ніжніше,
Тим стерегли його щільніше.
1822
