Скільки коштує хороша дружина, де збереглася традиція жіночого обрізання, і чи є взагалі права у прекрасної половини населення Африки.
— Як тебе звуть? — запитую я, що сидить навпочіпки молоду жінку, растирающую зерно в борошно.
— Чорно-біла корова.
— ?!
— Це ім’я дав мені чоловік, коли мене взяв у дружини.
Перша дружина всіляко підтримує наступні одруження свого чоловіка
За великим рахунком після розмови з цією жінкою з южноэфиопского племені арбор про права жінок в племенах Африки вже можна б було нічого не говорити. Згідно традиції племені арбор, а також десятків інших племен Африканського Рогу, жінки після заміжжя отримують нове ім’я, а їх колишнє стирається з пам’яті близьких. Традиційно дружин називають іменами улюбленого худоби, їх мастей або ж за якимось зовнішніми ознаками кіз чи корів. У більшої частини племен долини Омо на півдні Ефіопії питання укладення шлюбу вирішується між батьками наречених, і в кращому випадку — між батьками нареченої і нареченим. В залежності від загального багатства племені ціна (і тут не потрібні лапки) жінки може складати від 15 до 30 корів чи кіз. У більшості випадків наречена не бачить і навіть не знає свого судженого до моменту весілля, і її доля цілком залежить від батьків, а також потреби в поповненні стада.
Коли чоловікові захочеться подружньої близькості, він традиційно кличе дружину ударом довгого прута по землі
Втім, навіть у племенах є місце романтиці, і хлопець з дівчиною цілком можуть познайомитися, наприклад, на щотижневому базарі або випадково на вулиці. Але і в такому випадку щастя не гарантовано: у чоловіка, завидевшего симпатичну дівчину, особливо немає часу на залицяння або роздуми, адже її можуть встигнути продати іншому. Тому перше, що робить чоловік, ще до того як спіткає глибокий внутрішній світ своєї принцеси, — поспішає сватів послати до її батьків з надією, що його даури буде прийнята. Після того як чоловік платить високу ціну за першу дружину, такі дружини котируються трохи дешевше. Несподіваним поворотом у свідомості західної жінки тут може стати те, що перша дружина всіляко підтримує наступні одруження свого чоловіка, так як це для неї єдиний шанс хоч трохи полегшити побутової пекло свого життя. Адже всю важку фізичну роботу: видобуток води, обробіток полів, будівництво будинків-куренів, виховання дітей, збір дров — буквально всі тут роблять жінки. Таким чином, ніхто не думає про ексклюзивному володінні чоловіком, якщо є шанс тягати трохи менше в’язанок дров і каністр з водою на спині.
— Своєї дочки я не дозволяю нічого робити по дому, — каже мати дев’ятирічної дівчинки з племені дассенеч. — Коли вона вийде заміж, її життя закінчиться, а я хочу, щоб вона хоч трохи пожила, щоб у неї було дитинство. Точка зору цієї жінки є тут дуже прогресивною. Велика частина матерів починає залучати до важкої домашньої роботи дітей з раннього віку. Втім, самі ж дівчата підтверджують: від заміжжя ми чекаємо болю, приниження і побоїв. — Практично ніколи ми не виходимо заміж по любові, — розповідає Литто з племені Каро. На любов у нас просто немає часу. Мені ось пощастило, мені подобався чоловік, за якого мене видали, однак найчастіше жінок тут не питають.
Та й про яку любов може йти мова, якщо в більшості племен жінці належить спати на іншій стороні куреня від чоловіка, а коли того захочеться подружньої близькості, він традиційно підкликає її ударом довгого прута по землі. Якщо вона посміє послухатися, удар прута доведеться по її спині. Проте любов здасться зайвою сьогочасної дрібницею порівняно з звичаєм, від якого дійсно волосся стає дибки, — широко практикуються в Африці жіночим обрізанням. Досить давно жіноче обрізання заборонено законом у більшості країн світу, однак це зупиняє далеко не всіх. В Омо, де проживають так звані південні народності, жіноче обрізання заборонено, проте багато племена продовжують його практикувати. Тут в племенах дассенеч або, наприклад, арборі обрізання дівчаток є невід’ємною процедурою перед видачею її заміж.
Незалежно від того, це язичницьке плем’я чи минулий часткову християнізацію або ісламізацію, дівчина готова до видачі заміж тільки після того, як її клітор буде відрізаний. Тут обрізають не в ранньому дитинстві, а практично напередодні весілля: за кілька днів до заміжжя, або тоді, коли вона готова до того, щоб побратися з чоловіком. — За три дні до весілля мене обріжуть. Я знаю, що мені буде боляче, але я знаю, що тільки так буду подобатися своєму чоловікові, — каже дівчина із племені арбор. Їй 14 років, і вона ось-ось готується стати дружиною. Для жіночого обрізання плем’я використовує звичайну бритву — як правило, багатофункціональну і одну на всіх. Саме ці бритви є однією з основних причин поширення захворювань і зараження. Обрізають найчастіше відразу кількох дівчат, які готові до заміжжя. Їх збирають разом, кожну з них тримають її жінки-родички, в рот їм вставляється мотузка з бананового листя, їм розсовують ноги, надійно фіксуючи, і потім відрізають клітор і малі статеві губи. У деяких народностей, як правило ісламізованих, дівчатам прийнято після обрізання зашивати статеві органи, залишаючи лише невеликий отвір для сечовипускання.
Вважається, що так юні наречені будуть зберігати вірність своєму чоловікові, а їх благочестя зросте. Після процедури дівчину відправляють до себе в будинок, де вона проводить близько місяця, поки повністю не відновиться. В нагороду одружений чоловік отримує, якщо говорити метафорою, «подарунок в красивій упаковці», яку після весілля він зможе урочисто відкрити. У сусідній з Ефіопією Кенією, в племені покоты ситуація нітрохи не краще. Велика частина дівчат йде на обрізання, добровільно приймаючи цю біль і наступні за нею хвороби, будучи впевненими: це невід’ємний крок до того, щоб стати повноправною представницею племені, подобається чоловікові, зайняти свою соціальну нішу. Племінна традиція говорить про те, що кров, що проливається під час клитероэктомии, ініціює в дівчині жінку і пов’язує її з попередніми поколіннями, утворюючи таким чином нерозривний «кривавий потік».
Нигилисток, які наважилися повстати проти варварських традицій племені, надзвичайно мало, і доля їх незавидна: велика частина з них назавжди залишається ізгоями і не виходить заміж. Ситуація змінюється на краще, проте повільно. За даними статистичного бюро, на 2012 рік понад 92% жінок Єгипту були обрізані, в Ефіопії цей відсоток досягав 70. Це страшні цифри, навіть незважаючи на те, що вони зменшуються сьогодні в геометричній прогресії.
Разом з тим не можна не додати ложку меду в цю бочку дьогтю. У Кенії є знаменитий приклад жіночого опору чоловічий узурпації і насильства — село Умойя. Тут «африканським амазонкам», що бігли від своїх чоловіків-поневолювачів, вдалося встановити повний матріархат: чоловіки в село допускаються лімітована і виключно з метою зачаття дітей. Всі інші дні року при спробі зайти на територію вони виганяють жінками зі зброєю в руках. Страхітливе видовище і так спритно підкреслює становище жінки в цих країнах.
Сьогодні в Африку приїжджає все більше і більше гуманітарних місій та організацій, що ведуть просвітницьку роботу, причому не тільки серед звичайних людей, але і серед представників міліції. Їм теж тут, на жаль, необхідно точно так само роз’яснювати прості істини: жінка — не худоба, її не можна бити (те, що худоба теж бити недобре, — недосяжна поки що тут категорія), нею не можна зневажати, зрештою, у неї, уявіть собі, теж можуть бути права, а не тільки обов’язки.
Традиційне, вкорінене і вжившееся в ДНК пригноблене становище жінки в нерозвинених громадах своїми коренями сягає в тисячоліття тому, і знадобляться ще століття, щоб зламати або хоча б похитнути ці традиції. Проте вже сьогодні в Африці можна бачити, що у жінки з’являються якщо не права, то хоча б голос прорізується.
