Суфікси в невизначеною формою дієслова. Правопис суфіксів дієслів

Правопис дієслова – не така легка тема, як здається на перший погляд, і багато хто це розуміють. Голосні і приголосні в корені, закінчення, приставки — все це потребує окремої уваги. Суфікси в невизначеною формою дієслова також далеко не так прості. Відмінювання, вид глагола – на них впливає дуже і дуже багато. Але і з цим можна без праці впоратися, було б бажання. Спробуємо зрозуміти, від чого ж конкретно залежить правопис суфіксів дієслів, і які вони, ці самі суфікси, взагалі бувають.

Основа основ

Будь-який урок російської мови «Невизначена форма дієслова» почався б з визначення відповідного поняття. Інфінітив (а саме так називається це по-науковому) – початкова, нульова форма, наведена в словниках і не має ніяких морфологічних ознак. Отже, невизначена форма дієслова: час, особа, число і спосіб у неї відсутні, зате вона володіє досконалим (відповісти) або недосконалим (відповідати) видом; категорією застави — дійсного (вимовляти) і страдательного (повинна вимовлятися); поверненням (надаватися) і неповерненням (бігти). Відповідає ця словоформа на питання що робити? і що зробити? А одним з її основних ознак є суфікси в невизначеною формою дієслова: —ти, ти, чь-. Деякі лінгвісти виділяють такі суфікси як –сть— і —ств-.

А як зрозуміти, що це інфінітив?

З визначенням начебто розібралися. А що ж далі? Як визначити невизначену форму дієслова? Чи можна якось зрозуміти, що перед нами саме інфінітив, а не щось інше? Легко! Беремо необхідний нам дієслово, наприклад, читати, і дивимося на його морфемный склад (ті частини слова, з яких воно складається). У даному випадку мається наш суфікс —ть-, крім того, задаємо питання до дієслова: читатищо робити? І друга ознака відповідає. Для повної впевненості можна спробувати визначити особу, число і час – і зробити це неможливо. Зате вигляд (що робити? — недосконалий), зворотність (немає постфикса -ся — дієслово безповоротний) та заставу (читати — я роблю сам — дійсний) виявляються без праці.

Інший приклад – дієслово мигаю. Тут немає необхідного нам суфікса, а на спробу поставити запитання він відповідає що роблю? – знову не те, що нам потрібно. Вже зрозуміло, що в даному прикладі є та особа (я мигаю — перше), і число (єдине), і час (теперішній), так само як і вид (недосконалий), і зворотність (повертається), та заставу (дійсний). Тобто ця словоформа инфинитивом не є.

Перед тим, як визначити невизначену форму дієслова, потрібно перевірити його на наявність основних морфологічних ознак. Якщо їх немає – відмінно, перед нами інфінітив, якщо ж є особа, число і час, то це просто склоняемая форма дієслова.

Закінчення у інфінітива?

Ще одним дуже важким питанням для багатьох є правопис дієслівних закінчень, залежне від дієвідміни. Не дуже легкий питання – спочатку визначити, до якого ж спряжению відноситься дієслово, а для цього потрібно поставити дієслово в нашу невизначену форму, подивитися, на що вона закінчується, виходячи з цього, якщо можливо, визначитися з відмінюванням і тільки потім вже ставити закінчення в особистою формою дієслова. З инфинитивом все куди простіше.

Закінчення дієслів у невизначеній формі – тема, якої немає. Зараз багато нерозуміюче нахмурятся: адже якимось чином ми визначаємо те ж саме відмінювання, адже ми дивимося на закінчення для цього? Ні, ні і ще раз ні. Та сама голосна перед суфіксами інфінітива – це ще один суфікс, хоча деякі лінгвісти і визначають її як закінчення. Обов’язково для запам’ятовування: раз немає ніяких морфологічних ознак, то і закінчення дієслів у невизначеній формі бути не може. Для інфінітива характерна наявність тільки суфіксів.

Суфікс, а не закінчення

Повернемося до кінцевих, инфинитивоопределяющим суфіксів. Від чого залежить, який з них правильно вибрати для дієслова? Звичайно, для носія російської мови це зовсім не проблема – ми інтуїтивно відчуваємо, що використовувати, але для тих, хто вивчає великий і могутній в якості іноземного, подібний вибір може виявитися дуже важким.

Суфікс —ти— зазвичай знаходиться під наголосом (нестИ, везтИ), а також він зустрічається в словах, похідних від цих, коли в них з’являється перетягає на себе наголос приставка (винести, вивезти) – найчастіше це приставка —ви-.

ть— в свою чергу зустрічається там, де немає наголосу (говорити, сміятися).

Наявність —сть— і —сти— характерна для дієслів, основа яких закінчується на –д, т— (упаДу – впасти, плеТу — плеСТИ), другий суфікс також існує в дієсловах, основа яких в особистій формі закінчується на —б— (греБу — веслувати).

Звичайно, існує ряд випадків, коли суфікси в невизначеною формою дієслова не підкоряються базовим правилам, наприклад, кляну – кляСТИ, зростаю – рости, але в даній ситуації можна говорити, що ці дієслова є своєрідними винятками, так що їх, як би сумно це не було, треба запам’ятовувати.

Ускладнюємо завдання

Взагалі, розглядати тільки стандартні –ть, ти, чь, сти, сть— як суфікси в невизначеною формою дієслова, говорячи про правопис цієї частини мови, не дуже правильно. Існують ще суфікса –ова, єва— і –іва, ыва-, вибір яких теж пов’язаний з певними труднощами. Зустрічаються вони в таких словах як, наприклад, сповідувати, розмовляти, закладати і так далі.

Правопис суфіксів дієслів у даному випадку вимагає постановки цього самого дієслова у першу особу однини (це те, що відповідає местоимению я). Якщо необхідна форма закінчується на —шу, юю-, то слід вибрати суфікса –ова/єва— (переслідую-переслідувати, воЮЮ-воювати), якщо ж на —ываю, иваю-, то підуть суфікси –верба, ыва— (закопую-закопувати, наполягаю-наполягати).

А тепер ще трохи ускладнюємо

Продовжити тему правопису суфіксів можна ще одним цікавим правилом. Ті дієслова, які закінчуються на ударну —вать-, зберігають ту ж голосну перед суфіксом у инфинитиве без цього закінчення, що стоїть перед цим суфіксом у спрягаемой формі дієслова (заливати-залити).

Крім того, існують цікаві, не зовсім підкоряються загальним правилом слова. В невизначеною формою дієслова в них пишеться складовою суфікс —енеть-: костеніти, заклякнути й і так далі.

Трохи кошмару

Ще одна «улюблена» майже всіма школярами тема – правопис суфікса перед –ть, ти, чь, сти, сть-, від якого зазвичай залежить вибір дієвідміни дієслова. Звичайно, деколи він очевидний, але іноді, в словах начебто клеїти, все не так просто, як хотілося б.

В даному випадку доведеться заглиблюватися в дієвідміни. Як відомо, дієслова мають перше і друге відмінювання. Обидва вони впливають на вибір закінчення в особових формах дієслова. Проблема в тому, що часом закінчення в особистій формі очевидно, а от що писати перед инфинитивным суфіксом – не завжди зрозуміло. В такому випадку беремо спірний дієслово і починаємо його відмінювати. Якщо закінчення у відмінюваних формах відповідають закінченнях першої дієвідміни (, —їж, -ет, -ем, -ете, -ют/-ут), то слід писати ті суфікси, за якими визначається перша дієвідміна — —ать, ять-, якщо ж другого (-у, -ю, — бач, -іт, -їм, -єте, -ят/-ат), то, відповідно, -ить. Наприклад, те ж саме кле?ть – клеї, клеїш, клеїть , таким чином, раз відповідають закінченнях другої дієвідміни, потрібно писати суфікс цього самого другої дієвідміни – ить.

Фінішна пряма: м’який знак у инфинитиве

А тепер перейдемо до останнього з особливо важливих аспектів, що стосуються інфінітива. Певні труднощі викликає м’який знак в невизначеною формою дієслова – герой величезної кількості інтернет-мемів в стилі «біль будь-якого грамотного людини». Взагалі дуже складно сказати, чому настільки проста тема здається настільки важкою, ну да ладно, і з нею розберемося.

Чи варто писати м’який знак у инфинитиве чи ні, визначити дуже легко. Беремо дієслово, краще всього в третій особі однини (це те, що відповідає займенникам він,вона,воно), і задаємо до нього питання. Якщо питання що робить?, то м’якого знаку не буде ні у формі, ні в инфинитиве (він вчить?ся – що робить? — навчається), якщо ж питання що робити?, то, відповідно, м’який знак з’явиться в обох формах (він хоче вчить?ся – що робити? — вчитися). Звичайно, тут все залежить від контексту. Як видно з прикладу, один і той же дієслово може писатися як з м’яким знаком, так і без нього. Спробуємо ще?

Мені не спить?ся.

Смеят?ся під час серйозної розмови – нерозумно.

Чому б нам не прогулят?ся?

Він ленит?ся вийти на вулицю зайвий раз.

Він відмовляє?ся, отказыват?ся в даній ситуації – єдиний вихід.

Висновок

Дієслово – частина мови багатогранна і непроста, робота з ним включає величезну кількість нюансів, дрібниць, які слід враховувати. Суфікси дієслів – однозначно одна з найважчих тим в орфографії, але все ж, якщо запам’ятати основні правила, все стане набагато простіше.

Повторимо ще раз все те, що було сказано вище. По-перше, у инфинитивов немає ніяких закінчень, це суфікс, і тільки. Вибір його залежить від наголосу (під наголосом —ти-, без нього —ть-) і від приголосної, на яку закінчується основа іменника (якщо на —д, т, б-, то, швидше за все, інфінітив буде наділений суфіксами –сті, сть-). Далі, про написання суфіксів –ыва/верба— і –ова/єва-. Якщо дієслово в першій особі однини закінчується на –шу/юю-, то пишемо –ова/єва-, якщо ж у цій формі є –ыва/верба, і суфікс зберігаємо відповідний. Справжня війна розгорнулася навколо визначення приголосного, що передує инфинитивному суффиксу. Тут визначаємо відмінювання, проспрягав дієслово, і вже виходячи з нього для першої дієвідміни з закінченнями —їж, ет, їм, ете, — ут/ють— пишемо —ать/п’ять/еть-, якщо ж закінчення у особистої форми дієслова —бач, іт, їм, ті, ат/ят— — вибираємо між –ить/ыть-. І останнє: коли дієслово відповідає на питання що робити?, пишемо в инфинитиве м’який знак, коли на питання що робить?, обходимося без нього.

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/322698-s-803/