Ванюша народився з пороком серця. Чи треба говорити, який це був удар для батьків та батьків його батьків? Але коли хлопчик трохи підріс і його гарненько обстежили, то лікарі сказали: нічого страшного, все буде нормально, Ваня буде рости і розвиватися, як всі діти, просто треба берегти його від усіляких захворювань. А коли крихітне серце стане побільше і зміцніє, можна буде зробити необхідну операцію, та тоді наш хлопець взагалі стане богатирем.
Поки Ванюшка з немовляти повільно перетворювався в справжню людину, над ним тряслась вся його велика рідня. Тому що він був першим сином, онуком і навіть правнуком і ні в якому разі не повинен був їх підвести. Ось яка відповідальність! Він справно робив все, що йому належить: агукал, пускав бульки, плакав і сміявся. Але говорити — не говорив. Ось йому вже півтора, ось два роки, третій пішов. А Ванюшка все відбувається якимись незрозумілими вигуками, частіше пронизливим криком висловлюючи свої бажання і настрою.
Сім’я сполошилася: це що ще за мауглі в їх роду з’явився? До нього як до людини, а він тільки «Ааааа!» та «Ууууу!». Вже подумували, чи не найняти йому репетитора або кого-то в цьому роді. Як раптом Ванюша заговорив. Та так, що лексикон його кожен день збагачувався ну просто небаченими темпами. А швидкості вимови могли б позаздрити обидві бабусі з прабабусями в додачу.
Коли мама з татом втомлювалися з ним спілкуватися, на допомогу приходили предки, ще не втомлені розчулюватися перевтілення малолітнього онука в Цицерона. Спілкування — чого вже там! — з освіченими людьми швидко почало давати свої плоди: незабаром Ванюша став збиратися «на йяботу в унивисетет», а коли його відрадили від цієї затії, погодився на «подьяботку». Але неодмінно в одному з кращих краваток батька, які він раз приміряє на себе у «зейкала».
А потім і зовсім перекваліфікувався з гуманітарія в технаря — виявилося, хлопець просто обожнює техніку! Коли бачу це асорті з самохідних машин, екскаваторів, лісовозів, танків, ще якихось фантастичних монстрів — торохкотливих, гарчали, дзвінких, миготливих і стріляють, трохи не лопаюсь від заздрості: у моєму-то дитинстві нічого цього не було, і всі іграшки майстрував мені батько, а потім я сам. А тут все готовеньке, причому як справжнє, тільки менших розмірів. Тому я і не пропускаю можливості під ревниве пук онука пограти з його чудовими прибамбасами.
Ну, а коли ми не можемо прийти до онука в гості або він не може приїхати до нас, в дію вступає диво сучасної техніки — скайп, але частіше телефон. Мама Оксана або тато Влад набирають номер, передають Ванюшке трубку, і починається змістовна і статечна бесіда, спочатку з бабою Свєтою, потім зі мною.
Але буквально днями порядок цього заочного спілкування був поставлений з ніг на голову. Рано вранці нас з дружиною скинув з ліжка наполегливий телефонний дзвінок. «У кого-то что-то, не дай Бог, сталося», — була перша думка. Телефон дзвонять у вітальні. Я пришлепал туди, зняв трубку:
— Слухаю…
— Діда, се ти делаись? — почувся з неї дзвінкий голосок. Ванюшка! Онука я люблю. Але куди сильніше я його люблю виспавшись.
— Сплю… Вірніше, спав, — з деякою досадою кажу я. І додаю: — Це хто тобі так рано допоміг нам зателефонувати?
— Я сам, — гордо заявив Ванюшка. — Ти се делаись?
— Ну вже й сам, — не повірив я. Хлопцеві немає ще чотирьох, як він міг запам’ятати комбінацію з семи цифр? — Недобре діда обманювати. Так хто нам подзвонив?
— Я! Сам! — вже починає сердитися Ванюшка.
Дружина давно вже стоїть поруч.
— Баба Світла! — радісно кричить Іван, мабуть, розчувши її голос. — Се ти делаись?
— Він каже, що сам зателефонував, — обескуражено повідомляю я дружині, передаючи трубку. — Ось фантазер!
І тут за сина заступається мама Оксана. Вона розповідає свекрухи, що ще вчора ввечері цей шибеник сам додзвонився до баби Іри, а сьогодні вранці добрався і до нас. Адже він спостерігав, коли його поєднували з нами або іншими його предками, як набираються наші номери і запам’ятав їх.
Світлана дуже хоче повірити такого нечуваного успіху улюбленого онука — ось же, всього півроку тому він і двох слів не міг зв’язати, а тут таке!
— Ванюша, — каже вона твердим учительським голосом. — Ану скажи, які цифри у нашого телефону?
— У баби Свєти? — уточнює новоявлений геній. І перераховує всі сім цифр! Якби мама йому підказувала, ми б чули.
— А ну ще раз! — тріумфально кричить баба Світла. Ванюша повторює. І тут же користується моментом: — Баба Світла, купи мені сих-ло-фа-за-тьєн!
Ого! Це хто ж йому таке мудроване слово підказав? Напевно, хтось з батьків — для лінгвістичних вправ, але він уже пронюхав якимось чином, що за цим складним словом стоїть крута річ.
— Куплю, куплю, золотуля ти моя! — обрадувано лепече баба Світла і крадькома скидається сльозинку. У мене теж щипає в носі. Звичайно, купимо. Ось тільки дізнаємося, що це таке. А то чути про таку хитромудру штуку чули, а для чого вона, не знаємо. Негоже нам відставати від онука…
Особистий досвід
