Соціологія і політологія явно не відносяться до категорії точних наук. В них важко знайти положення, які мають статус непорушних істин. Міркування найавторитетніших учених, що мають таку спеціалізацію, видаються абстрактними і відірваними від реального життя «маленької людини». Але є теорії, на підставі яких формується зовнішня і внутрішня політика окремих держав і глобальних міжнародних спільнот. Саме вони стають тому актуальними.
Самюель Хантінгтон – американський письменник, соціолог і політолог – автор безлічі таких теорій. Його книги часто містили думки, які спочатку здавалися занадто радикальними, а потім виявлялися об’єктивним коментарем до подій.
Дитинство і юність
Він народився в Нью-Йорку навесні 1927 року, в родині, пов’язаної з літературною діяльністю. Його батько – Річард Томас Хантінгтон – був журналістом, мати – Дороті Санборн Філліпс – письменником, а дід по материнській лінії – Джон Філліпс – відомим видавцем. Вибір професії, пов’язаної з інтелектуальною діяльністю тому здається природним. Семюел Філліпс Хантінгтон став гідним продовжувачем сімейних традицій, написавши в цілому 17 книг і понад 90 об’ємистих наукових статей.
Стандартними для сімей такого рівня здаються і місця, вибрані для отримання Семом освіти. Спочатку це коледж “Зграй” (Stuyvesant High School) в Нью-Йорку, потім курс бакалаврату в Єлі (Yale University) у Нью-Хейвені – 1946 рік, потім магістрат політології в Університеті Чикаго (1948) і, нарешті, Гарвард, де Самюель Хантінгтон 1951 року отримує вчений ступінь доктора філософії та політології.
Незвичайним було тільки те, що він успішно справлявся з навчальною програмою університетів за набагато менший термін, ніж зазвичай. Так, вступивши в Єль у 16 років, він закінчив його не через чотири роки, а через 2,5. Перервою у його навчанні була короткострокова служба в армії США в 1946 році, перед вступом до магістратури.
Професор і консультант
Після отримання вченого ступеня він поступає на роботу викладачем в свою альма-матер – Гарвард. Там він працював з перервами протягом майже півстоліття – до 2007 року. Лише з 1959 по 1962 рік він був заступником директора інституту з висвітлення війни і миру в іншому знаменитому американському університеті – Колумбійському університеті.
Був у його житті період, коли він близько стикався з діючими політиками високого рівня. У 1968 році він був консультантом з питань зовнішньої політики у кандидата в президенти Х’юберта Хамфрі, а з 1977 по 1978 рік Самюель Хантінгтон служив в адміністрації президента Джиммі Картера в якості координатора з питань планування при Раді національної безпеки. На його думку уважно прислухалися багато президенти і держсекретарі, а Генрі Кіссінджер і Збігнєв Бжезінський вважали Хантінгтона своїм особистим другом.
Плодовитий письменник
Весь час, вільний від викладання і суспільної діяльності, він присвячував написання книг. Вони наповнені аналізом поточної зовнішньої і внутрішньої політики провідних країн світу і прогнозом розвитку як регіональних, так і глобальних процесів. Оригінальність мислення, величезна ерудиція та високі особисті якості заслужили йому авторитет і повагу серед колег. Показником цього було те, що провідні політологи та соціологи США обирали його на посаду президента Американської Асоціації політичних наук.
У 1979 році він заснував журнал «Зовнішня політика» (Foreign Policy), що став одним з найавторитетніших видань у сфері міжнародних відносин. Він залишається таким і сьогодні, виходячи раз на два місяці, публікуючи в тому числі і щорічні «Індекс глобалізації» і «Рейтинг урядів-невдах».
Книга, яка створила ім’я
Першою книгою, що створила Хантингтону репутацію оригінального мислителя і вдумливого науковця, стала вийшла в 1957 році робота «Солдат і держава. Теорія і політика цивільно-військових відносин». У ній він розглянув проблему здійснення ефективного громадського цивільного контролю над збройними силами.
Хантінгтон аналізує моральне і соціальне становище офіцерського корпусу, він вивчає військово-історичний досвід минулого – спочатку всесвітній – з часів XVII століття, потім той, що придбаний в ході збройних конфліктів на території США і за океаном, куди надсилався американський експедиційний корпус. У книзі знайшла відображення і тодішня політична обстановка почалася холодної війни. Висновок вченого: дієвий контроль над армією з боку суспільства має ґрунтуватися на її професіоналізації, на всебічне підвищення статусу людей, які присвятили життя службі в армії.
Як і багато інші публікації, ця книга викликала запеклі суперечки, але незабаром багато її ідеї лягли в основу проведених у країні армійських реформ.
«Політичний порядок у мінливих суспільствах» (1968)
У цьому своєму дослідженні американський політолог проводить детальний аналіз суспільно-політичної обстановки, що склалася в світі до кінця 60-х років XX століття. Вона характеризувалася, серед іншого, появою цілої спільноти країн, в основному з колишніх колоній, що вийшли з-під контролю метрополій і вибирали собі шлях розвитку на тлі протистояння глобальних ідеологічних систем, лідером яких були СРСР та США. Така ситуація призвела до виникнення терміна «країни третього світу».
Ця книга зараз вважається класикою порівняльної політології. А після виходу вона зазнала найжорстокішої критики з боку апологетів популярної у той час серед західних політологів теорії модернізації. Хантінгтон у своїй праці ховає цю теорію, показавши її як наївну спробу насаджувати країнам демократичний шлях розвитку шляхом пропаганди прогресивних поглядів.
“Третя хвиля: демократизація наприкінці XX сторіччя” (1991)
Більшу частину книги займає обґрунтування синусоїдного характеру світового процесу руху країн до демократичних форм держави. Після підйому в такому русі (Хантінгтон нарахував три хвилі: 1828-1926, 1943-1962, 1974-?) слід спад (1922-1942, 1958-1975).
Концепція американського вченого базується на наступних положеннях:
- Демократизація – це глобальний процес, що має загальні тенденції та приватні випадки.
- Демократія має характер самоцінності, не має прагматичних цілей.
- Різноманіття форм демократичного порядку.
- Демократизація не закінчується в кінці XX століття, можливий відкат назад деяких країн і наступ в наступному столітті 4-ї хвилі.
Теорія цивілізацій
Книга «Зіткнення цивілізацій» (1993) зробила ім’я Хантінгтона знаменитим на весь світ, викликавши при цьому особливо запеклі суперечки, що вийшли за межі США. На думку вченого, в новому XXI столітті визначальним для світового порядку стане взаємодія різних культур або цивілізацій, утворених спільністю мов і стилів життя.
Крім західної цивілізації, Хантінгтон налічує ще вісім подібних утворень: слов’яно-православну на чолі з Росією, японську, буддистську, індуїстську, латиноамериканську африканську, синскую (китайську) і цивілізацію ісламу. Межі цих утворень вчений відводить роль головних ліній майбутніх конфліктів.
Трагедія як аргумент у дискусії
Випустивши через три роки книгу «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку», письменник ще вище підняв загострення дискусії навколо своєї теорії. У події трагічного дня 11 вересня 2001-го багато, особливо американці, побачили додаткове підтвердження правильності передбачень відомого політолога, уособлення почалося протистояння різних цивілізацій.
Хоча багато політологів сповіщають про негативне ставлення до теорії Хантінгтона з боку академічних кіл США, існує думка про те, що після терактів, які супроводжувалися ісламськими гаслами, що прокотилися по світу, «теорія цивілізацій» остаточно взята на озброєння правлячими колами США.
Щасливий сім’янин
Людина, що висловлювався на сторінках своїх книг іноді дуже рішуче і вмів вперто і непохитно відстоювати свою думку в публічних суперечках, Самюель Хантінгтон у повсякденному житті був дуже скромною і врівноваженою. Він прожив понад півстоліття зі своєю дружиною Ненсі, виховавши двох синів та чотирьох онуків.
Останній капітальний працю вченого побачив світ у 2004 році. У книзі “Хто ми? Виклики американській національній ідентичності” він аналізує походження і ознаки цього поняття і намагається передбачити, які проблеми очікують національну ідентичність американців в майбутньому.
У 2007 році Хантінгтон був змушений закінчити свою професорську діяльність в Гарварді у зв’язку з погіршенням здоров’я із-за ускладнень на тлі цукрового діабету. Він працював за письмовим столом до останнього дня, поки в кінці грудня 2008 року пішов з життя у містечку Мартас-Він’ярд в Массачусетсі.
В його земному існуванні була поставлена крапка, але дискусії, породжені його книгами по всьому світу, не вщухнуть ще дуже довгий час.
