У 37 років від раку померла моя мама. Про свою хворобу вона дізналася 33, в тому ж році їй ампутували ліву груди… Будучи вже у важкому стані, вона забороняла ставити собі знеболюючі, незважаючи на сильні болі. Вона сподівалася, що видужає, і боялася звикання. Пізніше лікар, становить довідку про смерть, дивувався і довго не міг у це повірити…
Після операції мама показувала мені місце на своєму тілі, де колись була молочна залоза. Знаєте, що було несподівано й найстрашніше? Те, що на місці грудей був не просто шов, а «яма» зі швом. «Западина» набагато нижче рівня грудної клітини.
І ось ця молода, красива жінка почала носити штучну молочну залозу. Протези вона замовляла в спеціальному центрі, завжди брала «запасний». І не даремно: одного разу, купаючись у ставку, випадково «втопила» свою несправжню частину тіла.
За складом протези грудей були різні. В одних через оболонку відчувався якийсь гель. Зовні і по вазі протез нагадував справжню молочну залозу, але був істотний недолік: груди швидко «иссыхала» і її доводилося часто міняти. Інший вид протезів на дотик, через тканинний футляр, нагадував дрібний пісок. Я називала його «пісочним». Був важким і при носінні сповзав. Але не змінював форму і його можна було кріпити для підстраховки на шпильку до нижньої білизни.
Штучна груди вставлялася в бюстгальтер. Часто зміщувався, і її доводилося поправляти. Гардероб мамі довелося змінити. Абсолютно на всіх блузках, кофтинки, сукні, які вона замовила в ательє, з лівої сторони з’явився накладна кишеня. Це дозволило їй не смикатися постійно і не перевіряти, чи все в порядку. Кишені надійно приховував те, чого не повинні були бачити оточуючі.
Проходячи через моральні та фізичні страждання, мама не дозволяла себе жаліти, посміхалася, підбадьорювала близьких, успішно займалася бізнесом. Я думаю, кожен, хто був з нею знайомий, потрапивши у важку ситуацію, порівнював свої труднощі з тим, що припало на частку цієї неймовірної жінки. Вона не здавалася, не падала духом. І боролася до кінця. Вона надихала інших йти вперед, навіть коли дуже важко: зробити ще крок, ще півкроку…Тільки вперед! Для мене і моєї сім’ї — це подвиг людської сили волі і приклад мужності. Моя мама — гордість нашої сім’ї.
Особистий досвід
