З дитинства віддавала одяг бідним. Життя, віддане іншим. Творчість читачів. Проза

Тетяна Іванівна Якушкіна (уроджена Сахарова) з’єднала дві знамениті прізвища. Предок її чоловіка, Іван Дмитрович Якушкін, був декабристом, отримав 20 років каторги. Це про нього сказав А. С. Пушкін в «Євгенії Онєгіні»:

«Меланхолійний Якушкін,
Здавалося, мовчки оголював
Цареубийственный кинджал…»

Інше прізвище — Цукрів — у всіх на слуху. Академік Андрій Дмитрович Сахаров був племінником Тетяни Іванівни. Її племінницею була також і моя дружина — Наталія Сергіївна, уроджена Сахарова. Вона познайомила мене зі своєю тіткою Танею.

До цього часу Тетяні Іванівні було вже за сімдесят. Мене одразу ж підкорив величавий і в теж час дуже простий вигляд цієї чудової російської жінки. Своєрідна суміш великої княгині і Орини Родіонівни, няні Пушкіна.


Тетяна Іванівна Якушкіна і Андрій Дмитрович Сахаров, 1946 р.

Вона говорила Тургеневским мовою — мелодійним, соковитим, образним, з московським доганою, начебто слова «булошная», з вживанням таких рідкісних для нашого вуха слів, як «допіру», «намедни» і т. п. Я слухав її мова як музику.

Батько Тетяни Іванівни, Іван Миколайович Сахаров, ще до революції був відомим юристом, якого тодішня влада називали «постійним адвокатом страйкарів». До того ж він був надзвичайно активним громадським діячем. Мабуть, ця активність генетично передалася його нащадкам.

Народжена в 1883 році в Москві, Таня Сахарова отримала гарну освіту: після гімназії вчилася на Вищих жіночих курсах, потім завершила освіту в Німеччині. З дитинства знала англійську мову.

Начитана і кмітлива дівчинка, вона з 12 років стала переконаною «толстовкою», вегетаріанкою. З дитинства роздавала свої іграшки та одяг нужденним, чим викликала невдоволення матері: не встигнуть батьки щось їй купити, як глядь, обновка вже втекла з дому.

Коли почалася Перша світова війна, Тетяна Іванівна надійшла медсестрою у військовий госпіталь і не шкодуючи сил доглядала за пораненими солдатами.

Вийшовши заміж за Миколу В’ячеславовича Якушкіна, тітка Таня жила в одному з Арбатских провулків — Малому Николопесковском.

Десь на початку двадцятих років минулого століття на Арбаті вона побачила жінку з дитиною, яка просила милостиню. Підійшла до неї, подала і заговорила. Потім вона зблизилася з цією парою, а через якийсь час взяла в свій будинок хлопчика, якого звали Єгор. Вона виростила його, дала освіту. У виділену йому кімнату подорослішав Єгор привів дружину, тут вони народили сина. Навіть в ті далекі часи подібні вчинки були великою рідкістю.

Ще один самовідданий вчинок Тетяни Іванівни. Коли після закінчення Великої Вітчизняної до Москви повернулася дружина її покійного брата з маленькою донькою, і виявилося, що їх будинок розбомбили німці, тітка Таня поселила їх у своїй єдиній кімнаті. У такій тісноті, яку сьогодні навіть важко уявити, вони прожили багато років.

Таке діяння, бути може, не так значно, але воно як не можна краще характеризує надзвичайно чуйну душу цією дивовижною російської жінки. Одного разу вона прийшла до дружини іншого брата свого, і на питання про життя та скаржилася на безгрошів’я і заплакала. Тетяна Іванівна, не роздумуючи, розкрила свою сумочку і витрусила все, що там було. Все до копійки…

У тітки Тані була дача в красивому містечку на Оці — в Тарусі. Так ось на цій дачі постійно жили гості — родичі, друзі та просто знайомі. В міру своїх можливостей вона підтримувала і підгодовувала їх усіх.

Бог не дав Тетяні Іванівні дітей, що дуже засмучувало її, і вона присвятила своє життя іншим людям. Тітка Таня померла в оточенні люблячих рідних і близьких. В її образі відбилися кращі риси російської людини: доброта, щирість, щедрість душі до самозречення… Вона завжди буде в моїй пам’яті і в пам’яті ще багатьох і багатьох. А це значить, що вона з нами… і ми з нею.

Valeriy Krasnov

Особистий досвід

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/307430-z-ditinstva-viddavala-odyag-bidnim-zhit/