Якби знала тоді, що на наступний ранок наша мама прокинеться героєм, напевно, злякалася б і сказала, що вона, хоч і смілива, але під копита розлюченому бику не кинеться. Все-таки страх за своє життя в кожній людині прокидається саме під час небезпеки. Але доля розпорядилася інакше, а саме — коли півні прокричали свою дзвінку заутреннюю пісню.

Ранок в селі наступає дуже рано. Ти начебто ще солодко посапываешь в ліжку, а спів птахів вже ніжно будить тебе. Відкривши очі, лежиш і думаєш, що немає нічого краше ранкових різноголосих пташиних трелей. Шум листя і промені сонця так і звуть тебе, немов нашіптуючи: «Вставай! Подивися ж, як тихо й гарно навколо!».

Немає нічого більш російської, ніж сільське літо. Ось і того літа ми відпочивали в селі.

— Куди забралася? А ну давай вперед!

Це наша мама. Істинно сільська жінка, зі своїм важким минулим і бадьорим справжнім. Не боїться праці, завжди сповнена здорового глузду і жартів-примовок. Хоч і не улюбленець долі, а віру не розгубила. Вона і дає їй силу. Так загартовує дух, що від цього наш міський дух тільки диву дається. І де тільки криється ця могутня сила в літньому, втомленому від щоденних турбот тілі?

Чую стукіт і мукання Малюти, це наша корова. Немолода вже, але молоко дає відмінне. Шкода часом маму. Руки такі милі, а в жилах і кісточках. А скільки цими руками зроблено! Ось і зараз доїть корову. Малюта з нею спокійна, стоїть і не ворухнеться. Чужих Малюта не визнає, трохи не по ній — так підійме заднім копитом, що відро летить у бік, і немає ранкового парного молока. Не чіпай, мовляв, не так робиш.

Щоранку корів з сусідніх будинків зганяють в одне місце. Називається воно загін. Його побудували самі жителі з старих дощок, спорудивши вздовж річки Юмыш огорожу кілометра на два. Коровам роздолля, і сільським спокійно. Рогату худобу за день на полі ситий, задоволений, так і пасти корів кожен день не треба.

Зав’язавши наспіх хустку, взявши в руку першу-ліпшу віцу, мама погнала Малюту по дорозі. Дорога ще не просохла. Вночі лив дощ. Як би не впасти в калошах. Раптом вдалині мама помітила червону ганчірку в загоні. Ганчірка то опускалася, то піднімалася, колыхаясь за вітром. «Ось адже люди, — подумала мама. — Хто ж на худобу червоні ганчірки в’яже?».

Підійшовши ближче і відімкнувши загін, мама остовпіла. Не ганчірку мотав рогами бик, а людину. Не пам’ятаючи себе, мама кинулася на бика з голими руками. Коли вже наблизилася до нього, збагнула: потрібна велика палиця, інакше не впоратися. Схопивши батогу, мама лівою рукою намагалася відтягнути жертву, а правою — відлякати бика. Бик настільки озвірів, що став кидатися і на маму.

«Самій не впоратися. Зараз він нас обох заб’є». Бик реве, а людина злегка стогне. Тоді-то мигцем і розгледіла мама в жертві сусідку Тетяну.

— Допоможіть! Люди!

Але з поля мама не тікала. Намагаючись зловити край одягу, кричала:

— Давай же Таня, допоможи! Давай! Ще трошки!

А розлючений бик не зупинявся. Кров і рубінові очі бика злилися в одній страшній картині, дивився він нахабно, жадібно.

Раптом бик відступив трохи, а мама крізь свій крик почула крики прибулих людей.

— Хоч би жива була, — повторювала вона, а сама, втомлена від бою, ледве трималася на ногах. Намагаючись налякати бика, піднявши палицю вгору, вона відтягнула сусідку в бік.

Тут приспіли сільські — хто з вилами, хто з лопатою.

— Тягніть людини з поля. Швидку викликайте швидку!

Коли мама напівжива вибралася із загороди, їй стало погано. Присівши біля дерева, вона шукала очима сусідку, все думала, хоч би жива була, сил не було встати. Ледве дійшовши до будинку, впала на ліжко і проревела години дві. І добре, подумали ми. Стрес має вийти. Все-таки не кожен день з розлюченим биком у полі одна б’єшся.

Бика потім закололи. Сусідка довго лежала в лікарні. Перелом ребер, рук і правої ноги. Гіпс, корсет, але головне — жива.

Швидко час летить, ми майже вже й не згадуємо цю історію, так як мамі це не по душі. А душа у неї міцна, широка і добра, яка і повинна бути у російської жінки. З тієї пори нашу маму величають героєм в селі, але сама вона, звичайно, так не вважає.

Юлія Орос

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here