Як з’явилося прокляття Тутанхамона

Тутанхамон – фараон з парадоксальною долею. Він не зробив нічого значного і зробити не міг: на престол зійшов дитиною, помер юнаків, і все ж він відомий не менше, ніж найвидатніші правителі Єгипту. Слава Тутанхамона полягає в його гробниці, дивом уникла розграбування, і в загадкове прокляття.

Гробница Тутанхамона

Гробниця Тутанхамона була відкрита в 1922 році. Експедицію очолили два археологи – професійний вчений Р. Картер і єгиптолог-любитель лорд Дж. Карнарвон, фінансував розкопки. Про це відкриття написано чимало, і рідкісна публікація обходиться без згадок про горезвісний прокляття – низку загадкових смертей серед учасників відкриття гробниці.

Не завжди про це говорять в містичному ключі – в природних поясненнях бракує: стародавні бактерії, проти яких у сучасних людей не було імунітету, цвіль, отруйна суміш ароматів квітів, покладених царицею на саркофаг дружина, радіація і навіть… естетичне враження, вироблене оздобленням гробниці. Але в першу чергу слід відповісти на питання, чи прокляття?

Якщо відмовитися від газетних пліток тих часів і звернутися до достовірним фактам, виникає враження, що прокляття діяло вибірково: не постраждав головний «осквернитель» Р. Картер, дожила до похилого років дочка Дж. Карнарвона, спускавшаяся в гробницю разом з батьком, і навіть 57-річний американський археолог Дж. Брэстед прожив після відкриття гробниці 13 років і помер в 70-річному віці – цілком нормальна тривалість життя.

Сам лорд Дж.Карнарвон, археолог А. Мейс, американський финансит Дж.Гоулд і рентгенолог А. Дуглас-Рейд мали необережність після розкопок відправитися в Каїр, де лютувала епідемія лихоманки середнього Нілу – наслідки цієї хвороби і знищили їх. Дж.Карнарвон, багато років страждав легеневим захворюванням, помер першим, у наступному році – А. Дуглас-Рейд, двоє інших прожили на кілька років довше, але і їх здоров’я було серйозно підірвано. Р. Картера врятувало те, що він затримався в Долині царів на кілька місяців.

Єгиптологи не прийняли розмови про «прокляття» всерйоз ще й тому, що вивчається ними цивілізації таке поняття не властиве. У знаменитій «загрозливою» написи з гробниці бог смерті Анубіс обіцяє захистити покійного не від зломщиків, а від наступаючої пустелі: «Це я не даю пісках задушити цю усипальницю». Давньоєгипетські злочинці саме тому залишили вченим так мало незайманих гробниць, що ні про які «прокляття фараонів» вони не чули.

Але якщо «прокляття» з’явилася, значить, хтось в ньому був зацікавлений. Відкриття єгиптологів викликав інтерес не тільки в науковому світі – про нього писали газети, неабияк збільшуючи тиражі за рахунок читацької цікавості. Але підтримувати інтерес широкої публіки до розкопок було неможливо, описуючи повсякденну роботу археологів, були потрібні нові сенсації, а їх не було. З цієї точки зору смерть лорда Дж.Карнарвона припала дуже до речі, до того ж журналістам було на що спертися: приблизно за століття до описуваних подій був виданий роман англійської письменниці Дж. Л. Вебб «Мумія», де фігурувало прокляття фараона.

Після того як матеріал про «прокляття Тутанхамона» був опублікований в одній з газет, інші видання безперешкодно могли передруковувати його друг у друга, множачи кількість жертв – читачі адже не могли перевірити, чи дійсно помер який-небудь француз-репортер або єгиптянин-робочий. З часом прокляття стали приписувати смерть навіть таких людей, які ніколи не займалися розкопками і не відвідували Єгипет – наприклад, самогубство лорда Уэстбери.

Таємницю прокляття гробниці Тутанхамона розгадати не можна – його не існує. Прокляття «створили» не жерці, а журналісти.

 

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/281253-i-756/