Дорогий дідусь, пишу тобі листа. Минуло вже сімдесят два роки з моменту твоєї загибелі, але думка про те, що мій прадід — герой, ніколи не покидає мене. Ти був таким відважним! Шкода, що ця жорстока війна забрала тебе у нас. Мені б так хотілося хоч раз побачити тебе, поговорити з тобою. Я дуже пишаюся тим, що я правнучка Героя Радянського Союзу.
Що розповісти тобі, мій улюблений дідусь? Я навчаюсь у десятому класі мрію стати журналістом, дуже люблю читати. Моя улюблена книга «Зірка» Еммануїла Генріховича Казакевича. Вона присвячена таким же, як і ти, розвідникам, які ближче інших до смерті, «вічно у неї на виду».
Розвідник, як мені здається, володіє свободою, немислимою в піхотному строю, його життя або смерть прямо залежать від його ініціативи, самостійності, відповідальності. У той же час він повинен відмовитися від самого себе, бути готовим в будь-яку мить зникнути, розчинитися в безмовності лісів, в нерівностях грунту, в мерехтливих тіней сутінків»… Я читала цю книгу і уявляла тебе, рідний мій чоловік.
Часто роздивляюся твої фотографії. З них на мене дивиться дуже красивий юнак. За словами моїх родичів, ти був чуйним, щирим, турботливим і сміливим хлопчиком. Дівчата задивлялися на тебе. Адже не можна було не помітити хлопця з міцної спортивною фігурою, приємною посмішкою та добрим поглядом.
Коли почалася війна, тебе призвали в Червону Армію. Я люблю перечитувати твої листи — «трикутники», які не часто приходили з фронту. В одному з них чітким, твердим почерком ти писав: «Давно скучив за домом, сниться мені наша вулиця Грессовская і ви, дорогі тато і мама. Як там мої сестрички?». Листи ласкаві, теплі, і в кожному приписано: «Я нічого не потребую. Воюю».
Я не можу передати словами, що відчуваю, коли читаю напівстерті олівцеві записи. Знову і знову вдивляюся в рідні і такі незнайомі риси твого обличчя. Зараз всі ці листи збереглися в школі номер три, яку ти закінчив за рік до війни, в 1940 році. У нашому будинку залишилося лише повідомлення про твоєї загибелі…
На одному із заходів, присвячених війні, я познайомилася з твоїм другом — Степаном Федоровичем Танским. Пам’ятаєш його? Він розповів, що ви вчилися в одній школі, любили поганяти у футбол і сходити на танці. І коли почалася війна, на фронт ви йшли разом — 19 жовтня 1941 року. Але на пересильному пункті ваші дороги, на жаль, розійшлися: Степана Федоровича відправили під Сталінград, а ти потрапив на південний напрямок.
Також він розповів, що їздив до тебе на могилу, на Україну. Я теж мрію відвідати її і коли-небудь обов’язково поїду у село Монастирок, де ти і був убитий. Звичайно, піду і в селище Ржищів Кагарлицького району Київської області. Там у братській могилі покояться шістдесят три солдата і офіцера, а також п’ять Героїв Радянського Союзу і ти, мій улюблений дідусь. Хочу побачити людей, за яких ти віддав своє життя, сходити на могилу, мені цікаво, як за нею доглядають.
Багато, дідусь, я чула про твій подвиг. Всі кажуть, що з усіх твоїх товаришів ти був самим сміливим і відважним. Вдома я зберігаю сотні статей, вирізок, газет про тебе. Але найбільше люблю перечитувати те, що написано в твоєму нагородному листі. «Товариш Єрохін, виконуючи завдання відрядження з групою розвідників, під ураганним кулеметним і мінометним вогнем противника першим переправився на правий берег річки Дніпро з ходу вступив у бій з німецькими загарбниками, незважаючи на те, що сили противника в п’ять разів перевершували групу сміливців-героїв. Товариш Єрохін, захоплюючи своїм прикладом хоробрості й героїзму товаришів, першим кинувся на переважаючі сили противника, в рукопашній сутичці знищив 12 солдатів і одного офіцера, захопив двох німців у полон і переправив їх до штабу полку».
Пам’ятаєш, як тобі вручали його? Як присвоювали звання Героя Радянського Союзу? Звичайно, мені хотілося б почути всі ці історії від самого тебе, але, на превеликий жаль, це неможливо. Я можу лише читати різні статті, і спільне у них одне — ти був справжнім сміливцем і героєм!
Твоїм ім’ям названа одна з вулиць нашого рідного міста Новошахтинска. Коли я проходжу по ній, мені здається, що ти йдеш поруч зі мною, такий гарний, з золотою зіркою на грудях…
Я пишаюся тобою, мій улюблений дідусь! Обов’язково розповім своїм дітям про тебе!..
