Треба б написати і про друге моїх пологах. Потім буду перечитувати, згадувати, порівнювати, дивитися на своїх дорослих дочок і розчулюватися.

Те, що у мене буде дві дитини, я знала завжди. Правда, чоловік все боявся, казав, давай пізніше, не зараз, як ми будемо з двома справлятися… Але от я вагітна вдруге. Я щаслива, чоловік в сум’ятті.

Відразу встала на облік, здавала аналізи, ходила по лікарях, ну, і моя мама одразу запідозрила», каже: ти там випадком не вагітна?! Ну що тут заперечувати, я ж не кошеня керманич авто, і мені не 15 років. Так, кажу, вагітна! Мама моя теж дуже зраділа.

Старшій дочці сказали, але дещо пізніше. Різниця у них виходила рівно 6 років. Готували старшу до появи малюка, говорили з нею: кого ти хочеш, братика чи сестричку? Вона каже: сестричку, щоб я могла з нею грати, а братик мене ображати… Мабуть, всі хлопчики апріорі хулігани.

Так УЗД показало — знову дівчинка! Мені тоді здавалося, треба б хлопчика для різноманітності… Але це все дрібниці: звичайно ж, я б любила свою дитину незалежно від статі!

Друга вагітність трохи відрізнялася від першої. З першою донькою в животику я «літала» всю вагітність, мені було легко і приємно, що не було ні токсикозу, ні набряків, лише під кінець увесь час був тиск на сечовий міхур. В цей раз токсикозу теж не було, але на перших тижнях трохи хитало. А в кінці вагітності була просто жахлива біль в кістках тазу. І мені весь час здавалося — може, я вже народжую?!

Як же так, я ж тепер досвідчена мати і повинна розпізнавати передпологові перейми! У перші пологи у мене все було, як по підручнику — сутички з регулярними скорочуються проміжками. Загалом, виходило все по-іншому, все по-новому. До кінця терміну я вже і спати нормально не могла, всі кістки боліли. При цьому мені доводилося відводити старшу доньку в садок і забирати її.

На роботі смішно вийшло. Про свою вагітність я розповіла, тільки коли мене приперли до стінки. Так, вагітна! А тут як раз фінансова криза підкралася. Почалися звільнення, скорочення. Дуже багатьох звільнили. А я втекла — в декрет. Знову! У перший декрет я теж пішла від фінансової кризи. Кажу: у мене всередині є датчик кризи, ось він знову і спрацював. Але в декрет мене відпустили спокійно.

І ось останні тижні вагітності. Довго ходити вже важко. В ЖК не сподобалася моя кардіограма, написали: пологи у спеціалізованому кардіо-пологовому будинку. Поїхала я туди. Сказали, що наперед лягати не потрібно: адже ви не кинете старшу доньку вдома? Ну й чудово.

На 40-му тижні поїхала я в пологовий будинок, лікар оглянув і сказав: можеш зараз залишатися тут і дня 3 ми тебе побачимо, якщо не народиш, будемо думати далі. Або їдь додому, а через 3 дні приїдеш знову, вже переношування буде. Я кажу: «У мене ще старша донька є, вона без мене не зможе. Поїду-но я поки додому».

Через 3 дні вже з речами (з чоловіком) приїхала знову в пологовий будинок. Знову оглянули, родової діяльності не побачили. Оформили в патологію. Там знову дивився лікар (ох вже мені ці огляди, кожен раз тільки посилювали мої неприємні тягнення), сказав: сьогодні-завтра народиш. День іде, чекаю, живіт ніби тягне, а ніби й немає. На КТГ начебто видно починаються перейми, але це, може, тренувальні.

Вечоріє. Дівчинка, сусідка по палаті патології каже: «Я тут кукую вже другий тиждень (спостерігається в серцевих справах), кожна моя сусідка не затримувалася більше, ніж на 2 дні. Так що ти, напевно, теж скоро народиш». І ось вже 9 вечора, все беременяшки потихеньку готуються до сну, ходять спокійними пингвинчиками. А я і сидіти вже не можу, і лежати не можу. Думаю, а раптом вночі народжувати, як же я всіх тут будити буду, незручно. Незручно в пологовому будинку народжувати! Ха-ха!

Загалом, попросила чергову медсестру покликати чергового ж лікаря. Дядько у віці з незворушним виглядом оглянув мене, сказав (знову ж з незворушним видом): та ти вже народжуєш, топай на клізму і спускайся в родову! Ось так новини! Ну тим краще, значить, скоро отмучаюсь.

Попрощалася з сусідкою по палаті, вона, звичайно, посміялася: я ж тобі казала. Клізма, всі справи, поклали в пологовий, підключили до КТГ. Лежу, слухаю породіль і перші крики новонароджених малюків. Але через якийсь час прийшла і моя черга. Не знаю, хто як, але я — що у перші пологи, що зараз — відчувала себе як в тумані. Начебто все пам’ятаю, все бачу, все розумію, але все навколо відбувається ніби само собою, і я особливо ні на що не можу вплинути. Хоча, напевно, так воно і відбувається!

І ось я бачу, як навколо спокійно ходять акушерка, лікар, проводять якісь маніпуляції. Прокололи навколоплідний міхур. Просила лікаря: «Може, анестезію зробимо?!». Він каже: «Тобі эпидуралку або знеболююче зробити?!». Я кажу: «Як ви вважаєте правильніше, так і зробіть. У підсумку, вкололи мені, виявився промедол. Я кажу: «щось знеболююче не діє!». А лікар відповідає: «Якщо б не діяло, було б ще гірше».

Пам’ятаю, довго головку народжувала, а потім вже легше стало. Дістали мою дитину, поклали мені на живіт, виконали необхідні маніпуляції і забрали її на так звану обробку — і тільки тоді дівчинка вперше закричала. Я запитала: «А чому вона не відразу стала кричати?!». На що лікар відповів: «Ти сама її так довго мучила в родових шляхах!».

Але це все дрібниці. Ось я вже лежу одна з крижаним бульбашкою на животі, моя маленька сопе і намагається покрикувати на столику під лампою. І знову така легкість! Така безтурботність накотилася! Ось зараз, згадуючи те почуття через рік, так добре на душі стає! Мабуть, і справді для кожної жінки народження дитини — це незабутня подія в житті.

Ну, а якщо повернутися на землю, то все ще лежачи з льодом на животі, я почала розсилати радісні смс-ки. Народилася моє малятко аж 4,0 кіло вагою! Час було 23.45. Смішно, адже першу доньку я народила в 00.10 і теж взимку. Правда, знаки Зодіаку у моїх донечок вийшли різні, подивимося, як це вплине на їхні характери.

Звичайно, мої дівчатка дуже схожі. І я, спостерігаючи за новими досягненнями молодшої, кожен раз згадую, як того ж домагалася старша в цьому віці. Але вже зараз видно, наскільки у них різні характери. І все-таки вони сестрички, вони люблять один одного. А ми з чоловіком дивимося на них і не нарадуємося.

Валентина

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here