Теорія і практика, помисли і справи…

Добрий день, дорогі домосіди. Важка тема у нас сьогодні. «Як ви вважаєте, чи можна назвати справедливим вирок про повішення дев’ятнадцятирічного хлопчаки, здійснив на практиці уроки філософії, які ви ж йому і викладали в інституті?»

Ці слова адвоката Дерроу, вимовлені з належним пафосом, позбавили від смертної кари парочку молодих душогубів – Річарда Леба і Натана Леопольда.

Було це майже сто років тому – в 1924 році. Ці два хлопця, захопившись доктриною про так званому «надлюдину», ударили по руках і в цілях експерименту заради улюбленої теорії вбили хлопця років чотирнадцяти, до того ж полягав в далекому спорідненість з одним з них.

Юнаки уявили себе резидентами якоїсь вищої раси. Той же Натан Леопольд досить пристойно володів п’ятнадцятьма мовами і був дуже сильний в природознавстві.

Виросли хлопці в Чикаго, в сім’ях досить забезпечених євреїв. Справді, чому б не віддатися думкам, що ти стоїш вище інших і дозволено тобі, зрозуміло, набагато більше?

Вбивство повинно було стати взірцем ідеального злочину. Іншими словами, з числа стовідсоткових американських «глухарів». Такий був задум, але, коли справа дійшла до практики…

«Надлюди» залишили після себе стільки доказів, що затримання їх була лише питанням часу, до речі, нетривалого. Громадськість перебувала в стані, близькому до сказу.

Коли розслідування тільки почалося, в поліцію подзвонив Аль Капоне (яке, а!) і запропонував посильну допомогу. Насилу знайшли адвоката. Потім був гучний судовий процес, де і прозвучала знаменита фраза, яка врятувала негідників від петлі і «прописавшая» їх в тюремних камерах.

Через якийсь час на основі описаних подій Альфред Хічкок зняв фільм «Мотузка», «червоною лінією» якого була тема відповідальності ідеологів за діяння повірили практикантів.

В принципі, питання це хвилює і нас – людей другого тисячоліття.

Вічності не існує. Совість – не більш ніж гарний «страз». Будь-яка релігія – це різновид духовного гноблення. У вас є інстинкти, потреби і вільна воля. Все інше – утопія.

Їжте побільше кальцію, отращивайте роги, копита і ікла, а потім відвойовувати свою «нішу». Яким «Макаром»? Це нікому не цікаво.

Перед нами – зразок позитивної філософії, передвинутый на територію особистої етики. Це проповідується в десятках тисяч інститутських аудиторій і в мільйонах шкільних класів.

На уроках біології людини досліджують як істота з явними ознаками життя, з точки зору вчителя фізики ми з вами – предмети доступного світу, а для соціологів людина – лише крапля в океані собі подібних.

Антропології, заснованої на релігійної точки зору, не існує. Ну, майже не існує. У місцях, де вона викладала, слухачів – кіт наплакав. Там же, де їй і не «пахне», мільйони школярів і студентів.

Ми – діти випадкового епізоду і внучаті племінники орангутангів. Ми – складно організовані фізичні тіла. Організовані, але, тим не менш, лише тіла і входимо в меню завтрашнього обіду для сьогоднішніх черв’яків. Ми – амбітний прах, результат чиїхось дослідів або просто-напросто смертні вигадники. На цьому – все.

Подібні пісні розносяться по просторах землі вже сотні років, «вкладаються» у вуха і «втовкмачували» в голови. Здається, настав час повернутися до того, що проголосив адвокат на канула в лету судовому процесі.

Адже не далі, як третього дня, кілька десятків абітурієнтів почули на лекції, що боротьбу за виживання ніхто не скасував, і здатний вижити, природно, тільки найсильніший.

У кого ж множаться якості сильного? Зрозуміло, в кращих з роду людського, і тоді ці «обрані» вже відчувають себе вище за інших, а, отже…

Чому ж тоді, власне кажучи, вищому не позбавити життя нижчого, коли так «припекло»? Або, припустимо, він – старозавітний до нудоти, а ви – сама прогресивність, так чому б не зіпхнути його з магістралі загального розвитку?

Цей ідеологічний манекен може бути обвішаний класовими, расовими та іншими завданнями, немов новорічна ялинка іграшками.

Питання: хто винен? Той, хто, керуючись загальною доктриною, вказав перстом на людей, негідними жити, або той, хто поспішив привести у виконання скороспішний вирок?

«Гусак лапчатая», який стверджує, що Бог – це вигадка, що має на увазі, що заповіді Господні – такі ж байки. А коли так, то можна не боятися вічної розплати за скоєне.

Право на існування мають лише людські установки і резони, якими можна маніпулювати, як заманеться.

Подібний «фрукт» своїми руками заточує лезо ножа для людини, готового піти на злочин, і вручає йому вірчу грамоту, що виправдує прийдешні злодіяння.

Людям, досвідченим в питаннях історії, повинна бути знайома прізвище Костомаров. Батько його був поміщиком, а мати – кріпачкою. Іншими словами, хлопчик народився «байстрюком». Багатий тато мав схильність не тільки до гарненьких селянкам, але і до філософії Вольтера, книги якого він почитував вечорами.

Приходячи в невимовний захват від таких розумових занять, пан став частенько збирати селян на свої лекції. Там він і розповідав бородатим слухачам про те, що Бога придумали священики, що вічне життя – це химера, а людина – свого роду рослина.

Минуло кілька місяців, і вельможного лектора зарізали. Взявши з собою якусь суму готівкою, він їхав в міський банк, але по дорозі був убитий і пограбований.

Поліція, що називається, збилася з ніг, але так і не змогла знайти винних. Однак… По закінченні деякого часу в поліцейську ділянку з повинною заявилися давешній душогуби. Ними виявилися кріпаки вбитого: два конюха і кучер.

На запитання слідчого про причини такого несподіваного покаяння мужики відповіли:

Совість все нутро исклевала – спасу немає! Пан по три рази на тиждень застерігав, що немає ні Бога, ні вічних мук, ні совісті. Мовляв, що хочеш, те й роби. Ось ми і пустили йому крівцю. А Господь, стало бути, не тільки є, але і совість нашу так розкурочив, що зовсім замучила, окаянна! А пекло – ось вона, ми в ній щоранку прокидаємося. Ось ми і вирішили прийти з повинною, щоб втекти від непроглядного пекла.

Хто і кого «замочив»? Поміщик знищив у своїх кріпаків віру. Точніше, спершу він убив її всередині себе, а потім, вже на крилах куражу, нищив віру і в душах сільських мужиків і баб. Пройшло зовсім небагато часу, і підопічні пана з байдужим виразом на обличчях вбили його. І все це – під впливом його ж моралей.

Але така річ, як совість, виявилася не лише напрочуд живучою, але і здатна призвести вбивць до покаяння. І хіба не винен глашатай фальшивих істин у тому, що пролилася його кров? Зрозуміло, винен!

І на території будь-якої держави, де сьогодні Земля зрошується невинної і марною кров’ю, спочатку звучали выспренные мови доцентів, політичних діячів, журналістів і різного роду експертів. В сьогоднішню інформаційну еру без цих словесних злочинів не обходиться жодне чорну справу, рясно полите кров’ю.

 

До думок потрібно ставитися з обережністю і пильністю. До ідеологій, вчень і теорій – так само.

Страшний Суд стане видовищем не тільки жахливим, але і в якійсь мірі цікавим. В Цей День теоретики, за всю свою життя і мухи не образили, виявляться виновнее найманців, не випускали з рук разнокалиберного зброї. Перші опиняться на самому дні пекла, другі ж – десь посередині. Можливі ще варіанти, але всі вони – вкрай невеселі.

Взаємозв’язок між теорією і практикою, між помислами і справами є дуже і дуже міцною. Набагато сильніше, ніж це може здатися. Прикладів – хоч греблю гати.

Благослови вас Господь!

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/261704-t-43/