Мене звуть Єва, мені 11 років. Я розповім про нашому татові, Морріса Валентина Володимировича, заслуженого лікаря Республіки Саха (Якутія), яким ми — мама Ганна Павлівна, братик Павлик, 6 років, і я — дуже пишаємося.

Він більше тридцяти років працює анестезіологом-реаніматологом в дитячій реанімації, врятував не одну тисячу дитячих життів. Скільки було чудових одужань від, здавалося, невиліковної хвороби! Наприклад, Санька, шестирічний малюк, який з народження не міг сам дихати, йому допомагав дихальний апарат, до якого він був прив’язаний до кінця своїх днів. Але сталося диво: хлопчик раптом сам почав дихати, спочатку по кілька годин, а потім вже і цілодобово став обходитися без штучної вентиляції легенів. Як же татко радів цьому, вважаючи це своєю перемогою теж!

Ще тато з 1991 року займається письменницькою творчістю. Ним написано дев’ять книжок. Нещодавно вийшов збірник «Татусеві казки», і ми з братиком його читаємо і перечитуємо. Як добре, що в домі є свій лікар і письменник!

Одного разу татуньо навіть врятував мого братика. Павлик у дворі впав і розбив лоба прямо до кістки — було багато крові, я страшенно злякалася і не знала, чим допомогти Павлику. Слава Богу, вдома виявився татко: він зумів відразу ж зупинити кровотечу, а потім і накласти аж чотири шви. Ось який у нашій сім’ї чудовий рідний чоловік, яким ми по праву пишаємося!

Єва Єгорова

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here