Причин закріплення егоїзму у дітей багато. По-перше, це недоречна вседозволеність. Якщо виховувати дитину як царя, не покладаючи на нього абсолютно ніякої відповідальності, то він виросте людиною, який буде переконаний, що йому все і всі повинні.
По-друге, негативний вплив має недолік спілкування, батьківської любові і тепла. Такій дитині не хочеться відпускати те, з чим йому комфортно. Тому серед виросли в дитячому будинку дітей досить великий відсоток егоїстів.
До попереднього пункту відносяться байдужі батьки, яких не турбує, що їх чадо займається, і як його правильно виховувати. Батьки, які все життя присвячують виключно дитині, теж неідеальний варіант.
Ну і, звичайно ж, нікуди без поганого прикладу. Батьки – рольова модель для дитини. Якщо мама і тато так себе ведуть, значить, так і повинно бути. У батьків з егоїстичними замашками діти, швидше за все, теж будуть стурбовані виключно добробутом власної персони.
Таким чином, стає зрозуміло, що основна причина розвитку егоїзму в ранньому віці – неправильне виховання. Егоїстами стають діти, з якими зверталися як з богами, і так звані недолюблені. Як же запобігти цю жахливу напасти?
Дитині треба дати зрозуміти, що його люблять. Проводити з ним більше часу, грати, читати на ніч, допомагати робити уроки, гуляти. Не можна скупитися на прояви любові, інакше наслідки будуть плачевними.
Турбота турботою, але відповідальність ніхто не відміняв. Нехай дитина буде допомагати по дому чи догляд за молодшим братом/сестрою. Не треба відразу звалювати на його тендітні плечі величезний тягар обов’язків, але він повинен розуміти, що світ не крутиться лише навколо нього. Спочатку підійде що-небудь просте, наприклад, протирати ганчірочкою табуретки раз у кілька днів. Можна ввести накопичувальну систему балів. За кожен прояв самостійності і за допомогу нараховуються бали, які потім можна обміняти на приємний приз. Якщо не заохочувати трудову діяльність, інтересу до неї не виникне, і ніякого результату не буде.
Джерелом багатьох дитячих проблем є сімейні конфлікти. З розлученням нічого не поробиш, але іншого можна уникнути. Не можна, щоб дитина бачив, як його батьки сваряться. Дітям необхідно, щоб вдома панували мир і спокій. Якщо ця потреба не задовольняється, то дитина відгороджується від свого оточення і зациклюється на собі і своїх проблемах, вважаючи себе найнещаснішим у світі. Деякі діти примудряються ще й взяти на себе провину за подію, шукають найабсурдніші докази того, що саме вони є причиною батьківських сварок і вірять у ці пояснення. А від почуття провини в настільки серйозною ситуації до егоїзму рукою подати.
І останнє, але не менш важливе. Діти, незалежно від віку, повинні бути рівні. Не можна віддавати перевагу молодшому або старшому, інакше наслідки будуть незворотними.
