Стокгольмський синдром – термін, який часто зустрічається в новинних зведеннях і статтях про психології. Він позначає незвичайне явище – симпатію, що виникає між злочинцем і потерпілим від його дій. Прихильність, одностороння або обопільна, виявляється під час захоплення заручників, викрадення і навіть застосування тортур. Чим пояснюється такий психологічний феномен, і чому симпатія (а іноді і любов) може переважити страх перед кривдником?

Стокгольмський синдром виникає в критичних ситуаціях

По-перше, синдром є одним з методів психологічного захисту в кризовій ситуації. В надії заслужити свободу або більш м’яке поводження, жертва переймається симпатією до нападника, шукає виправдання його дій і, врешті-решт, може перейти на бік злочинця. З іншого боку, потерпілий може викликати у агресора каяття і отримати якусь подобу заступництва.

Причини стокгольмського синдрому

В яких ситуаціях виникає стокгольмський синдром? В першу чергу, це захоплення заручників в ході терактів, взяття військовополонених при бойових діях, викрадення людей з метою продажу, звернення в рабство або виконання обрядів (побутовий приклад – традиційне викрадення нареченої). Також синдром розвивається у спілкуванні між працівниками в’язниць і арештантами, всередині сект і в міжособистісних відносинах, найчастіше – у випадках сімейного насильства.

Стокгольмського синдрому схильні до 8% заручників

Стокгольмський синдром не вважається ознакою яких-небудь психічних розладів. Це типова модель поведінки, якої, за статистикою, йдуть до 8% людей, що потрапили в заручники. Вважається, що для розвитку синдрому потрібні три-чотири дні. За цей час жертва може близько познайомитися з агресором, усвідомити причини його дій і розташувати його до себе. Щоб уникнути такої ситуації заручників часто ізолюють, а часових змінюють через короткі проміжки часу.

Історія походження терміну

Початок використанню терміна поклав яскравий випадок з невдалим пограбуванням, який відбувся в 1973 році в Стокгольмі (Швеція). Який втік з в’язниці Ян-Ерік Олссон захопив банк і взяв у заручники чотирьох його співробітників. Під загрозою вбити їх, злочинець вимагав привезти до нього сусіда по камері Кларка Улофссона. Працівники банку провели з колишніми в’язнями два дні.

Коли вони вийшли на волю, виявилося, що заручники весь цей час жили в страху не від агресорів, а від поліції, яка намагалася здійснити кілька операцій щодо визволення постраждалих. Жертви пограбування твердили, що злочинці не завдали їм шкоди. Деякі джерела повідомляли, що пізніше заручники навіть оплатили роботу адвокатів, які захищали обох загарбників.

Термін з’явився після випадку з пограбуванням банку в Швеції

Слідство довело, що Улофссон не сприяв своєму сусіду по камері, а намагався врятувати заручників. Він був визнаний невинним, і згодом став близьким другом однієї із співробітниць банку. Олссону пощастило менше. Йому довелося відбути черговий тюремний термін, який скрасило увагу тисяч жінок, які відвідували злочинця і писали йому листи. Серед них були і дві колишні заручниці.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here