Як наші діди і прадіди захищали Батьківщину. Бабусі і дідусі

Цей матеріал ми підготували до 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ми хочемо розповісти вам про своїх предків, які захищали нашу Батьківщину від ворогів.


Антон та Андрій Подзоровы

Ще наш прапрадід, Кобець Антон Никонович брав участь у російсько-японській війні (1904-1905). А потім в Першій світовій війні (1914-1918). На жаль, тепер вже не дізнатися подробиць, але ще наш тато, коли був маленький, часто слухав розповіді про тих війнах. Запам’яталося йому з оповідань Антона Никоновича, що: «япошки були росту невисокого, але хоробрі». Хоча проти нашого козака вистояти не могли. Війни в ту пору в основному велися холодною зброєю (шашка, шабля), і від уміння їм володіти залежала життя. Антон Никонович хоробро воював і мав нагороди.


Кобець Антон Никонович

Наш прадід Когут Іван Трохимович (лютий 1921 р., Україна, Вінницька область, село Пирогів) брав участь у Великій Вітчизняній війні з самого її початку. Спочатку був розподілений в кавалерію, але пізніше потрапив в авіацію. Він був стрілець-радист. В його обов’язки входили зв’язок з землею і захист літака.


Когут Іван Трохимович

Багато фашистських літаків знищив прадідусь Ваня зі своїм екіпажем. Але в одному з боїв у кінці війни прадідусевий літак був пошкоджений. Майже весь екіпаж загинув, а він сам отримав сильну контузію. Після госпіталю лікарі не дозволили йому літати.

Але прадідусь Ваня не міг розлучитися зі своїми бойовими товаришами — льотчиками і став авіамеханіком. Хто дивився старий радянський фільм «В бій йдуть одні старики» — пам’ятає немолодого механіка, яким командували «Від гвинта!» і який з батьківською турботою ставився до молодим льотчикам…

Прадідусь Ваня дійшов до самого Берліна і в День Перемоги 9 травня 1945 року залишив свій підпис на поверженому Рейхстазі. Багато у прадідуся медалей. І «За взяття Берліна», «За взяття Варшави», і багато інших. Але дві найголовніші нагороди — медаль «За бойові заслуги» та орден Вітчизняної війни. І особливо приємно, що наш прадід брав участь у визволенні нашого міста Бобруйська, брав участь у розгромі німецького штабу і захоплення прапора, за що й був нагороджений.

Після Перемоги він вирішив залишитися військовим, поступив у військове училище і став офіцером Військово-повітряних сил. Він служив у різних містах Радянського Союзу і навіть за кордоном, в Австрії. Останнім місцем служби було р. Бобруйськ, в якому дислокувалося багато військових частин, у тому числі авіаційний полк. Після звільнення зі служби Іван Трохимович працював в районному військовому комісаріаті (військкоматі), був активним учасником Ради ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Оскільки прадід був сирота і ріс без батьків, він дуже любив дітей, намагаючись дати їм те душевне тепло, якого він був позбавлений сам. І після виходу на пенсію він пішов працювати в дитячий сад в Ленгородке. Біля його сарайчика-майстерні постійно крутилися малюки. Хтось допомагав йому потримати деталь, хтось тер наждачкою ручку швабри… І кожен за допомогу отримував приз: магніт від мопедного двигуна, саморобний поплавок для риболовлі і т. п.

Другий наш прадідусь Подзоров Володимир Іванович (13 січня 1925 р., Україна, Донецька область, м. Макіївка) теж був пілотом (штурманом). Сім’я у нього була велика — він був 13-м дитиною і, щоб не «сидіти на шиї» у батьків, у 16 років пішов з дому. Він поїхав у Казахстан (а жили вони на Україні) і пішов вчитися в спеціальну льотну школу, а після її закінчення — Челябінське військове училище.


Подзоров Володимир Іванович

Там він навчався на штурмана і бомбардира — вивчав літню навігацію і бомбометання. Вчитися тоді було складно — не було навіть калькуляторів, і всі обчислення доводилося робити в розумі. Прадідусь вмів швидко робити розрахунки в розумі навіть з тризначними числами. Після закінчення навчання він був зарахований в діючу армію.

У травні 1945-го настав мир. Але і після війни потрібно було захищати мир і спокій нашої Батьківщини. Багатьом країнам не давав спокою вільний Радянський Союз з його природними багатствами і чудовими людьми. Ніхто не наважувався прямо нападати на СРСР, але по всьому світу виникали локальні військові конфлікти (а фактично війни) за право першості на світовій арені. Прадідусь Вова брав участь у бойових діях у республіці Ємен, в Анголі та інших місцях.

Літав на Землю Франца-Йосипа, разом з товаришами обладнав льодовий аеродром, випробовував нову техніку і види озброєнь, здійснював тренувальні безпосадочні польоти з дозаправкою в повітрі.

Прадідусь Вова був особисто знайомий з багатьма космонавтами, у тому числі з першим космонавтом — Юрієм Олексійовичем Гагаріним. Справа в тому, що загін льотчиків дальньої авіації, де служив Володимир Іванович, проходив тренування разом із загоном космонавтів.

Вже у мирний час він отримав кілька високих урядових нагород, найголовніші з яких: орден бойового Червоного Прапора і два ордени Червоної Зірки. Службу свою прадідусь Вова теж закінчував р. в Бобруйську. У нього була можливість вибирати будь-місто на карті Радянського Союзу, але йому сподобався Бобруйськ, тут він і залишився жити.

Наші дідусі — Фандо Олександр Опанасович і Подзоров Сергій Володимирович — також служили в армії. Один в мотострілкових, інший в зенітно-ракетних військах. А наш тато Подзоров Павло Сергійович, як і прадідусі, служив в авіації. Строкову службу він проходив в вертолітної ескадрильї військово-повітряних сил Республіки Білорусь.

Ми дуже пишаємося своїми предками. Всі вони справжні Чоловіки, які захищали і в будь-який момент були готові до захисту нашої Батьківщини. І зараз для всієї нашої родини, День Перемоги — одне з найголовніших свят.

Андрій Подзоров, 8 років Антон Подзоров, 14 років

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/226176-iak-nashi-didi-i-pradidi-zahishali-batkivshiny-babysi-i-didysi/