Наша сім’я велика і дружна. Мама, тато, брат, дядьки, тітки, двоюрідні та троюрідні брати та сестри, племінники… А самий поважний в нашій родині — милий добрий дідусь Льоня, Леонід Васильович Тузів. Я років 10 написав про улюбленого діда:
У нашій родині є свій герой —
Це улюблений дідусь мій.
Він воював, отримував ордена.
Дідом пишається наша країна.
Нашому дідові в 2015 році виповнилося 90 років. Але він бадьорий, веселий, сповнений сил і оптимізму. Він до сьогоднішнього дня щодня в 7 ранку йде на стадіон і дві години приділяє своєму здоров’ю. А потім на роботу. Дід професор, доктор фізико-математичних наук.
Тузів Ст. Л. — мій дід
Він любить сімейні свята, любить, коли ми збираємося разом, але по-справжньому чекає тільки цей День. День Перемоги для всієї нашої родини — святий день. Вранці ми всі їдемо на площу. Дід йде з гордо піднятою головою, весь його піджак в орденах і медалях, у яких відбивається сонце. Ми крокуємо поруч, не менш горді тим, що наш рідний людина — Герой. Абсолютно незнайомі люди на вулиці вітають діда, дарують їй квіти, дякують за Перемогу, просять дозволу сфотографуватися поруч…
У такі моменти В мене клубок у горлі і сльози щастя і гордості в очах: це МІЙ дід! Це і НАШЕ свято! Свято, яке нас усіх об’єднує і дарує надію на майбутнє…
На свято приходять все. Збирається чоловік 25. Приїжджають колишні учні діда (він десятки років викладав фізику студентам). Приносять гітари. Ми співаємо військові пісні, романси. Дід бадьоро заспівує: «Три танкіста, три веселих друга — екіпаж машини бойової…» (він був командиром танка) і ми хором подпеваем. А потім і «Катюша», і «День Перемоги» гримлять на всю округу. Вітають сусіди, школярі. Приїжджають з подарунками хлопці, які зв’язуються по Інтернету…
Після свята одна думка: живи довго, дідусю! Я щасливий, що мені є ким пишатися!
