Серед світових релігій наймолодшим є іслам, народження якого відноситься до VII століття і пов’язане з ім’ям пророка Мухаммеда, що сповідував єдинобожжя. Під його впливом у Хаджизе — на території Західної Аравії — була утворена громада одновірців. Подальші завоювання мусульманами Аравійського півострова, Іраку, Ірану та низки інших держав зумовили виникнення арабського халіфату — могутньої азіатської держави. Воно включило в себе цілий ряд підкорених земель.
Халіфат: що це таке?
Саме слово «халіфат» в перекладі з арабського має два значення. Це і найменування того величезного держави, створеного після смерті Мухаммеда його послідовниками, і титул верховного правителя під владою якої перебували країни халіфату. Період існування цього державного утворення, відзначений високим рівнем розвитку науки і культури, що увійшов в історію як ” Золоте століття ісламу. Умовно прийнято вважати його межами 632-1258 рр.
Після смерті пророка Мухаммеда історія халіфату налічує три основних періоду. Перший з них, що почався в 632 році, обумовлений створенням Праведного халіфату, на чолі якого по черзі стояли чотири халіфи, праведність яких дала назву керованого ними державі. Роки їх правління відзначені низкою великих завоювань, таких як захоплення Аравійського півострова, Кавказу, Леванту і значної частини Північної Африки.
Релігійні суперечки і територіальні завоювання
Виникнення халіфату тісно пов’язана з розпочатими після смерті пророка Мухаммеда суперечками про його наступника. В результаті численних дебатів верховним правителем і релігійним лідером став близький друг засновника ісламу — Абу Бакр ас-Саддік. Він почав своє правління з війни проти віровідступників, що відійшли від вчення пророка Мухаммеда відразу ж після його смерті і стали послідовниками лжепророка Мусайлимы. Їх сорокатисячна армія була розбита в битві при Аркабе.
Наступні праведні халіфи продовжили завоювання і розширення підвладних їм територій. Останній з них — Алі ібн Абу Талиб став жертвою збунтованих відступників від основної лінії ісламу — хариджитів. Це поклало край виборності верховних правителів, так як силою захопив владу і став халіфом Муавія I в кінці життя призначив наступником свого сина, і таким чином у державі встановилася спадкова монархія ? так званий Омейядский халіфат. Що це таке?
Нова, друга форма халіфату
Своїй назві даний період в історії арабського світу зобов’язаний династії Омейядів, вихідцем з якого був Муавія I. Його син успадкував від батька верховну владу, ще більше розсунув межі халіфату, здобуваючи гучні військові перемоги в Афганістані, Північній Індії і на Кавказі. Його війська захопили навіть частину Іспанії та Франції.
Тільки візантійський імператор Лев Ісавр і болгарський хан Тервел змогли зупинити його переможний наступ і покласти межа територіальним экспансиям. Європа ж своїм порятунком від арабських завойовників зобов’язана насамперед видатному полководцю VIII століття Карлу Мартелю. Очолювана ним армія франків розгромила полчища загарбників у знаменитій битві при Пуатьє.
Перебудова свідомості воїнів на мирний лад
Початок періоду, пов’язаного з Омейядским халіфатом, характерне тим, що становище самих арабів на окупованих ними територіях було незавидним: життя нагадувала обстановку в військовому таборі, що знаходиться в стані безперервної бойової готовності. Причиною тому послужило вкрай релігійне завзяття одного з правителів тих років Умара I. Завдяки йому іслам набув рис войовничої церкви.
Виникнення арабського халіфату породило численну соціальну групу професійних воїнів — людей, єдиним заняттям яких стало участь у загарбницьких походах. Щоб їх свідомість не перебудовувалася на мирний лад, їм було заборонено вступати у володіння земельними ділянками і знаходити осілість. До кінця правління династії картина багато в чому змінилася. Заборону було скасовано, і, ставши землевласниками, багато вчорашні воїни ісламу вважали за краще життя мирних поміщиків.
Халіфат династії Аббасидів
Справедливо відзначити, що якщо в роки Праведного халіфату для всіх його правителів політична влада за своїм значенням поступалася місце релігійного впливу, то тепер вона зайняла чільну позицію. За своїм політичним величі і культурного розквіту найбільшу славу в історії Сходу заслужено здобув Аббасидской халіфат.
Що це таке — знає в наші дні більшість мусульман. Спогади про нього дотепер зміцнюють дух. Аббасиди — династія правителів, що подарувала своєму народові цілу плеяду блискучих державних мужів. Серед них були і полководці, і фінансисти, і справжні цінителі і покровителі мистецтва.
Халіф — покровитель поетів і вчених
Вважається, що арабський халіфат при Харуна ар Рашида — одному і найбільш яскравих представників правлячої династії — досяг найвищої точки свого розквіту. Цей державний діяч увійшов в історію як покровитель вчених, поетів і літераторів. Однак, присвятивши себе духовному розвитку очолюваного ним держави, халіф виявився поганим адміністратором і вже зовсім нікчемним полководцем. До речі, саме його образ увічнений в пережило століття зборах східних казок «Тисяча і одна ніч».
«Золотий вік арабської культури» — епітет, який найбільшою мірою заслужив саме очолюваний Харун ар Рашидом халіфат. Що це таке, можна повною мірою зрозуміти, лише ознайомившись з тим нашаруванням староперсидской, індійської, ассірійської, вавілонської і частково грецької культур, що сприяло розвитку наукового думки в період правління цього просвітителя Сходу. Все краще, що було створено творчим розумом стародавнього світу, він зумів об’єднати, зробивши для цього базовою основою арабську мову. Саме тому в наш побут увійшли вирази: «арабська культура», «арабське мистецтво» і так далі.
Розвиток торгівлі
У великому і разом з тим упорядкованій державі, якою був Аббасидской халіфат, значно збільшився попит на продукцію суміжних держав. Це стало наслідком підвищення загального рівня життя населення. Мирні на той період відносини з сусідами дозволили розвинути з ними мінову торгівлю. Поступово коло економічних контактів розширювався, і в нього стали входити навіть країни, що знаходяться на значній відстані. Все це дало поштовх до подальшого розвитку ремесел, мистецтва і мореплавання.
Розпад халіфату
У другій половині IX століття, вже після смерті Харун ар Рашида, в політичному житті халіфату позначилися процеси, які призвели до його розпаду. Ще 833 році перебував при владі правитель Мутасім сформував преторіанську тюркську гвардію. З роками вона стала настільки потужною політичною силою, що правлячі халіфи потрапили до неї в залежність і практично втратили право на прийняття самостійних рішень.
До цього ж періоду відноситься і зростання національної самосвідомості у підвладних халіфату персів, що послужило причиною їх сепаратистських настроїв, які стали згодом причиною відриву Ірану. Загальний розпад халіфату прискорилося і за рахунок відокремлення від нього на заході Єгипту і Сирії. Ослаблення централізованої влади дало можливість заявити свої претензії на незалежність і ряд інших перш підконтрольних територій.
Посилення релігійного тиску
Втратили свою колишню владу халіфи спробували заручитися підтримкою у правовірного духовенства і скористатися його впливом на маси. Правителі, починаючи з Аль-Мутаваккіля (847 рік), своєю головною політичною лінією зробили боротьбу з усіма проявами вільнодумства.
У державі, ослабленому підривом авторитету влади, почалося активне релігійне гоніння на філософію і всі галузі науки, включаючи математику. Країна неухильно занурювалася у вир мракобісся. Арабський халіфат і його розпад стали наочним прикладом того, наскільки благотворно вплив науки і вільної думки на розвиток держави, і наскільки згубно їх переслідування.
Кінець епохи арабських халіфатів
У X столітті вплив тюркських воєначальників і емірів Месопотамії настільки посилився, що могутні перш халіфи Аббасидской династії перетворилися на дрібних багдадських князьків, єдиною втіхою котрих зробилися залишилися від колишніх часів титули. Дійшло до того, що піднісся в Західній Персії шиїтська династія Буидов, зібравши достатню військо, захопив Багдад і фактично правила в ньому протягом ста років, тоді як номінальними правителями залишалися представники Аббасидів. Більшого приниження для їх гордості не могло бути.
У 1036 році для всієї Азії настав дуже важкий період — турки-сельджуки почали безприкладний по тим часам загарбницький похід, який став причиною знищення у багатьох країнах мусульманської цивілізації. У 1055 році вони вибили з Багдада правили там Буидов і встановили своє панування. Але і їх влади прийшов кінець, коли на початку XIII століття вся територія колись потужного арабського халіфату була захоплена незліченними полчищами Чингісхана. Монголи остаточно знищили все, що було досягнуто східною культурою за попередні століття. Арабський халіфат і його розпад відтепер стали лише сторінками історії.
