Добрий день, дорогі домосіди. Ми сьогодні дізнаємося, що таке Концепція відсутності діяча. У цьому матеріалі буде розглядатися концепція, яка для непідготовленої людини може здатися чим завгодно: абсурдом, маячнею, ніж-то дивним – але тільки не правдою.
Що ж це за цікава концепція відсутності діяча? Про це мова піде далі.
Нас переслідує Концепція відсутності діяча
Концепція відсутності діяча оповідає про те, що жодна жива істота не є і не може бути автором кожного свого дії і думки. І з цим важко погодитися. Адже майже кожен індивідуум має переконаність у тому, що він є автором усіх своїх вчинків, характеру, та й взагалі долі.
Які є докази на користь явища – концепція відсутності діяча? В якості доказу може виступати хіба що тільки спостереження за тим, що відбувається навколо з позиції «як є». Ну, або ж коли дане спостереження, а відповідно, і часткове розуміння, передається іншим людям через слова якого-небудь людини.
До речі, власний досвід показує, що концепції відсутності діяча усуває з неї все концептуальність. Тобто, коли є повне розуміння цієї концепції, то це вже не концепція, а стан, який називають просвітленням – коли немає нічого незрозумілого в плані навколишньої дійсності.
Саме в стан «просвітлення» людина не відчуває себе як діяча. Сприйняття світу йде у відчуженому режимі, а просвітлений індивід відчуває себе не людиною, а спостерігачем, що знаходиться в тілі людини.
Хоча навіть це опис буде неточним. Просвітлена людина – це саме сприйняття. Сприйняття всього навколо без прив’язки до тіла, через яке відбувається спостереження. Зрозуміло, в стані такого спостереження відбувається розуміння, що ніхто не є творцем, думателем, творцем, власником або ще ким-небудь.
У світі повно людей, про яких можна сказати: «Він це зробив, він це створив, він власник ось такого матеріального об’єкта». Про себе теж можна сказати: «Я зробив, я створив, я домігся, я подумав, я зміг, я поганий, я хороший» і так далі.
Постає питання: чому концепція відсутності діяча оповідає про одного, хоча в реальності спостерігається зовсім інша картина? Відповідь на це питання полягає у тому самому спостереженні. Адже спостереження може бути замутненным або ясним.
При ясному спостереженні за реальністю навряд чи захочеться назвати когось робити. Але читач може заперечити: «Як так? Якщо я щось зробив, то виходить, що це я зробив!» Але видимість реалізованого дії ще не означає, що автором цього дії є той, через кого воно відбулося.
Справа в тому, що для вчинення дії потрібен якийсь поштовх, що складається як з життєвих обставин і минулого досвіду, так і з більш приземлених речей типу мотивів власної фізіології.
Зрозуміло, минулі життєві обставини людина не створював, так як вони виникли у відповідь на ще більш минулі моменти, які людина теж не створював. А вже з фізіологією все набагато простіше: існуючі в людині базові, вторинні і соціальні інстинкти – все це людина теж в собі не створював.
Можна заглибитися в ще далеке минуле та сказати, що людина не створював сам себе – тобто своє народження. Він не вибирав, народжуватися йому чи ні. Також людина не вибирав собі матір, батька, місце народження, середовище перебування й інші, зокрема.
А адже саме всі ці зокрема привели в підсумку до того, що людина сформувався того, ким він зараз є. І якщо така людина – це який-небудь успішний і впливовий бізнесмен, то такий хід подій не є власністю цього чоловіка. Отже, даного індивіда недалекоглядно хвалити, поважати і виражати позитивну оцінку його особистості.
Така ж ситуація і з тими людьми, які суб’єктивно є поганими. Це можуть бути, наприклад, люди, яких доля чомусь обділила: хтось народився в бідній родині, а хтось не вийшов зовнішньою красою. Називати таких людей авторами своєї бідності або зовнішнього каліцтва теж буде недалекоглядно.
Але тут є важливий нюанс, в якому полягає хоч і невелике, але прослеживаемое відмінність між концепцією відсутності створювача і проясненням.
Якщо людина, що має інтелектуальний (концептуальне) розуміння зазначеної вище концепції, погляне на якого-небудь смердючого і мерзенного бомжа, то він, звичайно, подумає:
Цей бомж не є автором свого життя, а тому він не несе відповідальності за свій спосіб життя, за свою мерзенність, сморід і противність.
І все начебто чисто-гладко, та ось тільки таке інтелектуальне розуміння концепції відсутності діяча не усуне в людині мерзенне ставлення до погано пахнущему волоцюгу. Тобто, його емоційна сторона буде залишатися незмінною. Може, людина навіть буде мати приховану неприязнь до бомжу.
Але так як створити в собі нейтральне або навіть позитивне ставлення до осоружному бомжу навряд чи комусь вдасться, то доводиться задовольнятися саме концепцією відсутності діяча.
З просвітленістю концепція відсутності діяча, можна сказати, протилежності не має. Було б нерозумно сказати, що просвітлена людина з радістю буде обійматися з бомжем і не реагувати на його сморід.
Все-таки просвітлення є таким станом, який знаходиться поза ярликів, у тому числі поза ярлика «просвітлення». Тому описати просвітлення неможливо, так як даний стан знаходиться поза слів – смислових конструктів розуму.
Отже, все ще не було зрозуміло, що така концепція відсутності діяча? На прикладі протилежного бомжа дана концепція означає не вважати його поганим. Так, бомж смердить і до нього не хочеться торкатися.
До поганого запаху бомжа і до його непривабливою фізіономії з ознаками запою можна ставитися з негативізмом, але пов’язувати дані негативні зокрема з особистістю людини – от цього вже робити не будете, якщо згодні з концепцією відсутності діяча.
Звичайно, можна сказати щось типу: «Чуєш, бомжара, ну ти і дурень! Все життя закинув коту під хвіст, невдаха». Однак так будуть говорити лише ті, хто не знайомий з концепцією відсутності діяча.
Як ми говорили раніше, якщо людина не створює навіть своє народження і не вибирає, в який саме жінці йому перетворюватися з зиготи в зародок, то вважати себе автором усіх інших дій, що сталися після народження – справа неправильне.
Звичайно, можна проникнути думками в ще більшу глибину і задатися питанням: «А що я зробив для того, щоб бути тим сперматозоїдом, якому пощастило потрапити в яйцеклітину?». Але такі думки будуть вже зайвими.
Концепція відсутності діяча розповідає про наступне: яким би не був чоловік – хорошим чи поганим, добрим або підступним, багатим чи бідним – у всьому цьому немає його заслуги, ні вини.
Якщо людина з протилежною позицією скаже: «Я здійснюю дії, тому що так вирішив», то йому слід замислитися над тим, які конкретно дії він вчинив, щоб у нього виникло певне рішення.
Звичайно ж, люди не вчиняють дій для виникнення рішення. Коли вони про щось думають і думками супроводжують дію, яке планують зробити, то це не значить, що вони створюють ці думки – вони виникають у розумі самостійно, зазвичай у відповідь на події з минулого.
Концепція відсутності діяча – це що? Відповідь на це питання читач напевно засвоїв при читанні цієї статті. А якщо немає, то не варто себе мучити. Можливо, що вам буде набагато легше приймати на віру щось інше, ніж ту концепцію, яка обговорювалася в цій статті.
© 2015,
