У 1718 році відбулася подія, що стало першим кроком на шляху приєднання казахських земель до Росії — помер хан Тауке, верховний повелитель колись єдиної і могутньої держави. В результаті боротьби претендентів за владу країна розпалася на три самостійні племінних освіти, званих Старшим, Середнім і Молодшим жузами. Саме глава Молодшого жуза — Абулхаир-хана — відіграв важливу роль у встановленні Російського протекторату.
Проблеми, викликані сепаратизмом
Відразу після розпаду ханства настали важкі часи. Слабкістю, яка стала результатом сепаратизму, негайно скористалися агресивні степові сусіди. Молодший жуз, землі якого простягалися в західній частині нинішнього Казахстану, зазнав нападу племен джунгар, які уклали мир з Росією, але не прекращавших грабіжницькі набіги на своїх сусідів. Становище ставало критичним.
В 1730 році, після чергової серії набігів, було перше звернення хана Абулхаїра до російської влади з проханням про допомогу у відбитті агресії. На знак вдячності він обіцяв Анні Іоанівні укладення військового союзу, що забезпечує безпеку російських кордонів. Однак з Петербурга відповіли, що надати допомогу в боротьбі з джунгар згодні, але лише за умови вступу підвладних Абулхаиру територій під російський протекторат.
Вступ під заступництво Росії
Абулхаир-хан прийняв ці умови, незважаючи на те, що їх виконання позбавляло його народ незалежності. В даному випадку зіграли роль його непомірні амбіції і образа за те, що після смерті верховного хана Таука він не був обраний в якості його наступника. Погоджуючись пожертвувати державним суверенітетом, цей хитрий політик сподівався в обмін на підданство отримати у Росії гарантії передачі ханства його прямим спадкоємцям.
Не відставав від нього і повелитель Середнього жуза — хан Абулмамбет. Той примудрився отримати громадянства відразу двох найбільших держав — Росії та Китаю. Його політика лавірування між цими країнами отримала назву «між левом і тигром». А Старший жуз в той час не міг нічого зробити, так як повністю знаходився під впливом Кокандського ханства і був позбавлений власного голосу.
Місія російської дипломатії
В 1731 році, коли казахські правителі загрузли в політичних інтригах і пошуках шляхів задоволення особистого марнославства, до них прибув з Петербурга посол граф А. В. Тевкелев. Виконуючи місію, покладену на нього Анною Іоаннівною, він зібрав 10 жовтня найбільш впливових представників Середнього і Молодшого жузов та за підтримки хана Абулхаїра, який представляв Молодший жуз, переконав їх у вигодах, які обіцяло їм входження під Російський протекторат.
Його дипломатія мала успіх, і після закінчення цього з’їзду хани, які стояли на чолі жузов, і ще двадцять сім правителів меншого рангу на Корані заприсяглися у вірності Ганні Іоанівні. Цей акт став юридичним обґрунтуванням приєднання казахських земель до Росії, хоча до остаточного входження їх під покров двоголового орла було ще далеко.
Союз з Росією допоміг казахам протистояти джунгарських загарбникам. У період активізації їх набігів, в 1738-1741 роках, військо, сформоване з представників Середнього і Молодшого жузов, за підтримки росіян завдала ворогові кілька нищівних поразок. У цих походах на чолі об’єднаних сил стояв рідний брат хана Середнього жуза — Абилай. У 1741 році в одному з боїв він був захоплений у полон, і тільки втручання Оренбурзької адміністрації зберегла йому життя і повернула свободу.
Кінець життя знаменитого правителя
Абулхаир-хан так і не зумів підпорядкувати собі всі три казахських жуза, хоча боровся за верховну владу в протягом багатьох років. По просторах безкраїх степів розходилася слава про нього як про безстрашного полководця і соратника не менш відомого хана Абилая. Однак така популярність в народі породила заздрість багатьох казахських правителів. Один з них — султан Барак — доклав масу зусиль для повалення свого суперника. Обидва вони, володіючи яскравими харизматичними якостями, живили один до одного взаємну ненависть. Це і послужило причиною трагічної розв’язки.
З дійшли до нас документів відомо, що в серпні 1748 року Абулхаир-хана в супроводі нечисленної охорони повертався з Орської фортеці. На шляху його чекала засідка, влаштована Бараком і його сподвижниками.
У зав’язався нерівному бою глава Молодшого жуза був убитий. Поховали Абулхаїра недалеко від злиття річок Кабырги і Олкейка. Це місце знаходиться у вісімдесяти кілометрах від Тургая — одного з міст Актюбінської області.
Народна пам’ять
В наші дні це місце стало одним з пам’ятників історії Казахстану. У народі воно називається Хан моласы, що в перекладі означає «могила хана». У вересні 2011 року Комітет з науки при уряді країни в рамках програми, що вивчає правління хана Абулхаїра, ініціював ексгумацію його останків. Проведена генетична експертиза підтвердила їх достовірність, що дуже важливо, так як він є одним з героїв, вшанування пам’яті якого шириться з кожним роком.
Нащадки хана
Після смерті Абулхаїра його син Нуралієв став ханом Молодшого жуза і, за прикладом батька, прагнув до союзу з могутнім і впливовим сусідом — Росією. Численні ж його онуки і правнуки так само входили в коло вищого правління ханства.
Цікава деталь: один з далеких нащадків Абулхаїра, Губайдулла, став видатним російським військовим діячем у часи правління Олександра II. Доживши до 1909 року, він пішов з життя генералом від кавалерії і визнаним родоначальником вітчизняних військ зв’язку. Сам же Абулхаир-хана, біографія якого ще потребує глибокого вивчення, залишився назавжди в пам’яті свого народу.
