У школу — з 6 або 7 років? Історія з життя. Перший клас

Школа — це здорово! Кожен рік нові книжечки, нові зошити, новий рюкзачок, нові бантики і заколочки, нові туфельки і спіднички… і ще багато чого нового. Так що хочу в школу сильно. Але поки не можна — я ще маленька. А от моїй сестрі — вже можна. Коли стало питання: «Топати в перший клас з 6 або 7 років?», вона два місяці вела себе як хороший, щоб довести, що вона в свої 6 років і 2 місяці вже досить велика, і ще один рік чекати ні до чого.

Батьки спершу придивлялися до неї і дивувалися, чому це їх юла-Юля перестала стрибати по диванів, з’їжджати з гірки в чистому одязі і робити виделкою салют з рису з підливою. Придивлялися вони до останнього, а потім вирішили, що це все-таки не черговий напад порядності їх старшої дочки — а період дорослішання і супутня йому відповідальність, яка прийшла з останнім днем народження.

Забувши про те, що «в тихому болоті чорти водяться», вони написали заяву з проханням зарахувати Юльку в перший клас школи № 31. Все літо пройшло в якійсь постійній метушні: то в санаторій з’їздити треба (перед школою оздоровитися), то на море поїхати (перед школою відпочити), то по ринку побродити кожну суботу (перед школою закупитися)… Мама з татом зробили все, що від них вимагали школа і власний відповідальний підхід до такої серйозної справи.

Про все подбали щасливі батьки майбутньої першокласниці, навіть стоматолога відвідали забули вони тільки про те, що Юлька любить все нове, а все нове з часом перестає бути новим…

1 вересня! День знань! Він все-таки настав! Яка ж Юлька була красива у новій спідничці, нової блузочку, нових черевичках, з новими бантами і шпильками, новим мобільним телефоном і новим рюкзаком, в якому теж усе було нове-преновое! Я заздрила їй вдвічі більше колишнього…

На урочистій лінійці всі увагу було присвячено першокласникам. Бочку дьогтю одинадцятирічного навчання намагалися підсолодити ложкою меду. Перший урок теж запам’ятався своєю святковою атмосферою і подарунками від школи, міста та батьківського комітету. Батькам дозволили бути присутнім на ньому, так що скромну частку позитивних емоцій ми отримали теж.

Додому Юлька повернулася щаслива, а тут ще й бабусі з дідусями зустріли її кімнатою, наповненої кулями, привітаннями і не тільки: поки ми були в школі, вони замінили її столик для ляльок на великий комп’ютерний стіл з підсвічуванням, на якому лежала скромна коробочка, обперезана малиновим бантиком. Бантик був розв’язаний (швидше за зірваний) і вереск радості сповістив про те, що з подарунком родичі потрапили повністю: рожевий ноутбук сестра хотіла давно (напевно, з самого народження).

Вона кинулася всіх цілувати і обіймати, дідусі з бабусями навіть всплакнули — яка ж у них вже доросла внучка! Потім був шоколадний торт з полуничним коктейлем і фруктовий салат. Я мріяла, що в мене теж буде так — всього-то через 2 роки. Спати ми лягли пізно, та й заснули далеко не відразу.

А ранок… ранок настав за розкладом. Вставати не хотілося: мабуть, ми з сестрою вчора сильно «перестрибали» і переїли святкових частувань, бо живіт у мене трохи поболював. Дізнавшись про це, мене залишили вдома — в садок можна один день і не піти. З сестрою було складніше — їй треба було в школу.

Знаючи про те, що вона далеко не жайворонок, мама дуже здивувалася легкості, з якою Юлька все-таки підняла своє тіло з ліжка. Сестри ж, як людині з сильною залежністю, потрібна була чергова доза чогось «нового». Другий день навчання пройшов нормально. Задали домашнє завдання, яке було виконано сестрою досить швидко в нових зошитах за новим столом. Увечері ми доїли залишки святкового торта і спати лягли набагато раніше звичайного — мабуть, позначилася накопичена за два дні втому.

Настало 3 вересня. З ліжка Юлька повільно сповзала і нещасно. Доросле життя їй набридло, а «нове» вже два дні як перестало бути новим. Апокаліпсис почався після полудня, коли з’ясувалося, що уроки в школі щоранку, а домашнє завдання потрібно буде виконувати кожен вечір…

Школа — це здорово! Кожен рік нові книжечки, нові зошити, новий рюкзачок, нові бантики і заколочки, нові туфельки і спіднички… і ще багато чого нового. Так що хочу в школу сильно… напевно.

A. Smile

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/167567-y-shkoly-z-6-abo-7-rokiv-istoriia-z-jittia-pershii-klas/