Пурпурова або лілова жаба (лат. Nasikabatrachus sahyadrensis) – справжній кріт серед земноводних. Майже весь час вона проводить під землею, вибираючись на поверхню лише на 2 тижні, та й то в період мусонів. Ареал її проживання дуже малий – всього 14 кв. км. в Західних Гхатах (Індія). Все це призвело до того, що офіційне відкриття та опис пурпурової жаби відбулося тільки в 2003 році.
Однак ці незвичайні істоти зовсім не молоді: їх предками були представники дуже давнього виду, який населяв суперконтинент Гондвану ще 180 млн. років тому. Самі пурпурові жаби з’явилися приблизно 134 млн. років тому, а це означає, що вони пережили зникнення динозаврів і розкол Гондвани, який стався близько 120 млн. років тому. Ось така у них історія.
Зрозуміло, місцеві жителі бачили цих схожих на желейну масу жаб і раніше, от тільки вчені їм не дуже-то вірили, поки один з першовідкривачів професор Биджу не побачив їх на власні очі. А видовище це дуже незвичайне і незабутнє.
Тіло ліловою жаби має округлу форму, через що здається, ніби вона занадто товста. Голова, навпаки, надзвичайно маленька, із загостреною мордочкою і білим кінчиком маленького носа. Дрібні круглі оченята з горизонтальними зіницями практично незрячи, зате з нюхом у неї все в порядку. Саме з його допомогою вона знаходить їжу, просовуючи вузьку мордочку в норки комах і витягаючи їх звідти довгим рифленим язичком. Крихітний рот не дозволяє підземної жабі ковтати великих істот, тому харчується вона термітами, дрібними черв’ячками і мурахами.
Шкіра дорослих 5-9-сантиметрових особин пурпурова або лілова, за що і вони отримали свою назву. Ноги короткі з округленими пальцями. Задні лапи частково перетинчасті. Пурпурова жаба здається незграбною і неповороткою, однак вона здатна вирити собі нору буквально протягом 3-5 хвилин.
Причому копає вона досить глибоко (від 1,3 до 3,7 метри), так як для комфортного існування їй потрібна вологе середовище. А вже в своїй рідній підземної стихії викопна жаба досить активна, особливо у пошуках їжі. Вона використовує свої задні лапи як лопати, закидаючи землю собі за спину. Відпочиває в горизонтальному положенні, підвернувши під себе ноги.
Вийти в недружній «верхній» світ пурпурову жабу змушує тільки інстинкт розмноження. Відбувається це в сезон дощів – саме тоді на берегах водойм можна помітити прижимающиеся один до одного парочки.
Самець під час спарювання стискає самку ззаду і приклеює себе до неї за допомогою липкого властивості власної шкіри, адже він трохи менше своєї партнерки і може зісковзнути вниз. Ікра відкладається у воді, при цьому батьки не піклуються ні про неї, ні про вилупилися головастиках.
Цікаво, що в 2008 році пурпурову жабу включили в список 20 найбільш потворних тварин планети, але це зовсім не робить її менш цікавою з точки зору науки. На жаль, активна вирубка лісів під плантації кардамону, імбиру і кави ставить під загрозу її існування. Вид занесений в Червону Книгу МСОП.
