Вирощування хурми – моя історія
Хурма… Виявляється, вона у нас на Херсонщині прекрасно росте, та ще й непогано плодоносить, хоча родом із тропіків. Я теж раніше, як і багато інші дачники, на пропозицію вирощувати у своєму саду це дерево тільки покрутив би пальцем біля скроні. А чого ви хотіли? У нас морози взимку запросто доходять до -25°, причому без снігу. Але мова в мене піде не про зиму, а про хурму.
Загалом, так. Якось восени приходить додому з ринку і приносить якісь плоди, схожі на персики, тільки плоскі, товщиною десь по 2-2,5 см, і овальної форми. «Спробуй», – каже. Спробував. І дуже сподобалися вони мені на смак: м’якоть ніжна, кісточка легко відділяється. «Ну і що це? -питаю. – На персик схоже». «А це, милий мій дедочек, він і є, тільки інжировий», – відповідає. Ніколи я не чув про таке.
Дивлюся, очі у моєї ненаглядної горять, значить, буде в цієї історії є продовження. І точно. «Стоять ці персики на ринку купу грошей, – радісно каже моя красотулечка. – Я хочу, щоб у нас на дачі такі росли!»
Посилання по темі: Хурма з кісточки – як виростити
А треба сказати, дачниками ми тоді були молодими, недосвідченими, всього три роки як купили ділянку з будинком. Дуже запущений він був, але все-таки довели господарство, як кажуть, до розуму. «Коротше, бери гаманець, їдь на ринок, знайди хлопця по імені Сашка, – мовить жінка. – Я у нього бачила багато різних дерев, от і купиш чотири саджанці інжирового персика. Тільки бери дворічні, щоб недовго врожаю чекати». Дає Буня! Це я так лагідно її називаю – Буня.
Поїхав, знайшов Сашка. Дивовижний хлопець. Він мені не радив брати ці са женці, запевняв, що вони бояться морозів. Ага, йому легко говорити, а у мене – наказ! «Гаразд, – зітхаю, – все одно спакуй чотири штуки». Вибрав він мені дворічні персики, обрізав їх, зв’язав і побажав хороших урожаїв.
Я вже зібрався йти, дивлюся, а в кутку намету стоїть якесь цікаве деревце заввишки з метр. І головне, щеплено не біля кореня, як всі нормальні рослини, а зверху. Запитав у Сашка, що це за чудо-юдо таке. «А це хурма», – каже. «Та ти що, Сашко! – я аж руками сплеснув. Це – тропічна рослина, у нас воно рости не буде». А Сашка став розповідати, що продає його вже п’ять років. І ті дачники, які расчухали, з чим мають справу, купують у нього повторно. Фотки навіть показав, де листя на дереві немає, а всі обліплено помаранчевими плодами, на яких грудками голубить сніг.
Від такої краси навіть серце у мене зашлось. «Гаразд, – кажу, – замість персиків беру хурму». Хоч і коштувала вона одна, як ті чотири саджанці, я чомусь не сумнівався з те, що роблю. Нехай моєї Бунечке подарунок буде. Але на всякий пожежний Сашка попередив, що якщо моя красуня мене вижене з дому, я поміняю у нього хурму назад на персики. «Немає проблем», -відповідає.
Радості не було меж – у мене ча дачі буде рости хурма! Точно знаю, що у нашому садівничому кооперативі ще ніхто її не садив. Заходжу з квартиру. Буня моя з ходу запитує:
– Купив?
– Купив. -Показуй.
Показую. Вона очі вытаращила і кричить:
– Що ти приніс?!
Загалом, не буду переказувати дослівно всі, але потрапило мені добре і в хвіст і в гриву. І а фіналі новий наказ: відвезти назад «цю фігню» і забрати гроші, бо як персики дружина буде купувати сама, мені відтепер не довіряє.
Читайте також: Вирощування ківі в домашніх умовах
Робити нічого. Добре, що я по життю людина завбачливий, до Сашка не соромно буде заявитися. Вийшов з дому, йду на зупинку, а назустріч мені -кума Лідія Михайлівна:
– А я до вас в гості!
– Краще не ходи, – попереджаю, – Бунечка нині дуже сердита.
Та й розповів їй все. Дала вона мені в борг до пенсії повністю всю суму, яку я заплатив за хурму, і продовжила шлях:
– Все-таки піду, заспокою твою ненаглядної.
А я зрадів. Чого їхати на ринок, коли можна зганяти на дачу і посадити своє деревце по імені хурма. Пішов на причал, де стоїть моя човен з підвісним мотором, завів і 
через п’ять хвилин був на місці. Знайшов в саду затишне містечко, де сонце буде освітлювати саджанець з усіх боків, посадив хурму, огорнув її очеретом, забив кілок і прив’язав до нього стовбур. Побажав хо рошеи зимівлі і відправився додому.
Приходжу, а обидві куми сидять, чаї ганяють. Запрошують скласти компанію.
– Ні, – кажу, – мені чого-небудь би міцніше, замерз зовсім.
І ні слова Буні про те, що на човні їздив на дачу. Вона Налила мені сто грамів первачка, і відразу на душі потепліло. А вона питає
– Персики привіз?
– Ні, – кажу, – Сашка помилково мені не ті продав, дуже вибачався і попросив потерпіти до весни – обов’язково дасть той сорт, який потрібно.
Бунечка поворчала, але змирилася…
Моє порятунок
Зима як-то швидко пролетіла, березень на дворі. Треба б уже й на фазенду з’їздити. І всі думки вже там, на дачі. Як перезимувала моя хурма? А тут настав час їхати на ринок, адже персики-то все одно треба купувати.
Прийшов до Сашка і вибрав у нього чотири нещасних персика. Хоча чому нещасних? Саджанці були міцні, високі, дволітки. І знову, до речі, попередив мене Саша, що хоч вони і районовані, але морозів все одно бояться – така порода.
У той же день поїхали на дачу. Йде моя Буня по ділянці, дивиться, стоїть щось посередині, обмотанное очеретом. І тут же вимагає все розмотати: інспекція. Раз-
глядывает деревце, роздивляється, та як закричить
– Ах ти, старий хрін! Та це ж та хурма, що восени ти додому припер!
– Ну і що? – відповідаю. -Нехай собі росте. Тільки ти не кричи, а то спугнешь її і вона родити не буде.
Пошуміла Буня, так і заспокоїлася. Тільки змусила тут же, не відходячи від каси, шукати хороше місце для персиків і садити їх. Так і зробили. І поїхали додому.
А було це в 2009 році. Моя хурма добре прижилася за літо і дала пагони по 60-80 см в довжину. На наступний рік майже сформувалося деревце, подорослішало. А в новому сезоні я вже почав переживати: крона велика, висока, а сам стовбур якось не сильно і збільшується. У нас часто бувають сильні, поривчасті вітри. Забив навколо дерева три металеві труби трикутником, канатом зробив розтяжки, закріпив добре (на одному з фото це видно). І як відчував – через тиждень розігрався такий ураган, що у мене два абрикоса старих (їм років по 50) вирвало з корінням. А хурма моя встояла.
Посилання по темі: Як виростити фінікову пальму з кісточки
Рік 2012-й.
Доросле дерево, вымахало вгору на 5 м і дуже завзято зацвіло. Квітки якісь цікаві, важко й описати, але спробую. Чотири зелених пелюстки, посередині жовте латаття (діаметром 5-7 мм) конічної форми, краї трохи закручені. Бджіл ці квітки не залучали, принаймні, я особисто цих комах біля дерева не бачив. Як воно запилюється, не знаю. Питав у Сашка, той сказав, що це одностатеві рослина. Напевно, він знає, що говорить, я в цьому не розбираюся.
В кінці вересня плоди уже дозріли завбільшки з волоський горіх. Радості не було меж! Покликав свою Бунечку-бабулечку, хоча вона вже до того часу стала прапрабабушкой. Показую їй, сміюся від радості, а вона: «Постривай, нехай поспіють, потім будемо веселитися».
Як у воду дивилася. Приїжджаємо через тиждень – жах! Всі плоди на землі. «Що, наївся своєї хурми, – ехидничает Буня, – Давай пересадимо в інше місце, а то полдачи даремно займає». Але тут вже я вперся. Ні і ще раз ні! Невже не видно, яке це красиве дерево? Які в нього великі листя, темно-зелені, з прожилками внизу. Під таким дивом треба поставити столик, лавки і в холодочке відпочивати!
Ну а потім з’ясувалося, що плоди хурма скинула тому, що в тому році була повінь, і сильно піднялися ґрунтові води. Від цього, до речі, у багатьох дачників пропали кісточкові – абрикос, слива, черешня. А зерняткові (яблука, груші та айва) хоч і вистояли, але не надто плодоносили.
А потім настав 2013 рік. Останні дві цифри – тривожні, чортова дюжина, як кажуть. Невезучее число. Але я в ці забобони не вірив. І даремно. Я вже подумав, що не повінь була винна, а може, до моєї хурмі «нареченого» підсадити? А вона тим влітку так буйно зацвіла, що квіток було більше, ніж листя. Вересень закінчився, плоди вже виросли розміром з куряче яйце. І все ж на душі якось тривожно. А раптом знову опаде?
Пролежав у лікарні попросив дружину з’їздити на дачу, подивитися, що з хурмою. Умовив, попросив друга, він на машині відвіз її і відразу ж назад, до мене в лікарню. Заходить у палату (я лежав в окремій), сміється, мене цілує. Не збагну, в чому річ? Розповідає. «Ти такої краси ще не бачив. На хурмі листя осипалося, а все дерево яскраво-помаранчеве – в плодах, і стільки їх вродило, що якщо б ти не
Коротше, моя Бунечка наїлася досхочу, і я теж, коли виписався з лікарні, спробував. Дуже смачна і солодка! Кісточок ні, шкірка тоненька, м’якоть трохи хрустка. Не порівняєш з привізною! Сам плід круглий, яскраво-помаранчевого кольору. Коли я лежав у лікарні, всі дачники, які повз ділянки проходили, запитували у Бун, що за яблука такі чудові ростуть? А коли дізнавалися, що це хурма, надовго сиділи як вкопані.
У минулому році вона зросла вже до 6 м. величезна Крона, гілки звисають аж до землі. Врожай того року був трохи менше, зате плоди більші. Зібрали більше 45 кг. Моя красотулечка на дачі всіх пригощала. Приїхала додому, набрала піввідра плодів самих стиглих і пішла по поверхах пригощати людей. Всі залишилися дуже задоволені. Деякі приходили, просили продати їм. Але ми не торгуємо, так даємо. «Незручно, – кажуть, – ви все-таки вклали працю». Але вже такі ми є…
©Анатолій Михайлович Руденко. м Херсон
