Розлучення і діти

– Як зменшити психологічний збиток, що наноситься розлученням дитини?

 

– Дитина ще до розлучення відчуває, що відносини між батьками псуються, щось відбувається. Звідси у дітей виникають, наприклад, нервові тики, неуважність, відбувається зниження успішності. Першими це помічають вчителя. А батьки при цьому можуть думати, що вони дуже успішно приховують свій розлад від дітей.

 

Тому, насамперед, потрібно щиро пояснювати дитині, що між вами все не так, як раніше. Душевна травма у дитини після розлучення виникне, але ми зможемо її пом’якшити поясненнями того, що сталося, що ми будемо робити далі.

 

Батьки повинні визнати перед дитиною відповідальність їх обох за розлучення: «Ми винні. Ми десь не змогли допомогти один одному. Десь не змогли зрозуміти один одного. А зараз нам вже дуже важко поєднати те, що порушене, зараз воно вже не відновиться».

 

Якщо вже відбувається розлучення, можна сказати дітям, що «Відносини між мамою і татом зайшли в глухий кут. Краще для всіх буде, якщо ми якийсь час будемо жити окремо. Так вийшло. Це тільки наші відносини, мами і тата. А тебе ми як і раніше любимо, я і тато. Ми розходимося, але ти залишаєшся нашою дитиною. У тебе є мама, у тебе є папа». Якщо тато йде до когось іншого, то він повинен пояснити, чому.

 

При цьому, я вважаю, і практика показує, ні в якому разі не можна говорити погано про іншому дружині: «Він поганий», «Вона погана». Краще говорити: «Так вийшло. Не можемо ми більше жити разом. Бути разом нам просто боляче. Але я завжди буду поважати твого тата (твою маму). Я завжди буду вдячна татові (вдячний мамі) за те, що ти у нас є».

 

Це не завжди легко. Сини в ситуації розлучення часто звинувачують маму: «Тато пішов – це ти винна. От якби ти була худа (ти була б гарна, ти вміла б готувати), тато від нас не пішов». Не можна в цей момент карати дитину, або починати звинувачувати зустрічно тата. Мама повинні стриматися і сказати: «Син! Ти зараз дуже схвильований. Коли ти заспокоїшся, ми з тобою про це поговоримо».

 

Необхідно попросити дитину допомоги в тому, щоб пережити цей момент – ситуацію розлучення. Він буде знати, що він повинен допомогти мамі і татові пережити розлучення. І тоді вже свої емоції, переживання він реалізує творчо.

 

Ми повинні зробити все, щоб зберегти за колишнім чоловіком нормальні, може бути навіть дружні стосунки. Той чоловік, який йде з сім’ї, повинен дати зрозуміти дітям, що в будь-який момент вони можуть розраховувати на нього.

 

Як пережити розлучення? Як піклуватися про дитину?– Переживши розлучення, через якийсь час чоловік, що залишився з дітьми (як правило – мати), зазвичай замислюється про новий шлюб. Як побудувати його так, щоб діти були щасливі?

 

– По-перше, практика показує, що якщо нові відносини будуються в перший рік після розлучення, вони зазвичай безперспективні. Тому що, як правило, у перші шість місяців після розлучення людина гостро переживає розставання: падає самооцінка, виникає неадекватна оцінка оточуючих. Після цих шести місяців відбувається стрибок самооцінки у людини виникає бажання знайти нового партнера. І нерідко в цей період людина зустрічає когось, кого приймає за «принца на білому коні» (або за принцесу). «Він самий хороший, з ним все буде по-іншому». Через три місяці людина починає одужувати після душевної травми, викликаної розлученням, починає адекватно сприймати все. І бачить свого нового партнера у правдивому світлі.

 

Тому в перший рік після розлучення нові стосунки будувати не варто. Це час необхідно витратити, перш за все, на те, щоб привести себе в порядок як особистість, як людину, щоб повірити в свої сили і оцінити можливості.

 

Після розлучення ролі в родині частково змінюються. Син стає помічником матері. Але мати не повинна ставити його на місце чоловіка, говорити: «Це мій чоловік. Ти мій єдиний чоловік у домі». Він тільки син. Він допомагає мамі, чим може. А якщо він повірить у те, що він єдиний чоловік у домі, йому буде дуже важко потім прийняти в будинку нового чоловіка, а мамі побудувати нові відносини.

 

При початку нових відносин необхідно знову говорити дитині, що він улюблений, безцінний, але в світі так влаштовано, що поряд з жінкою повинен бути чоловік. «Ти мені чудово допомагаєш. Але ти – моя дитина. Ти не можеш дати мені те, що може дати чоловік, чоловік. Ось ти виростеш, і тобі також потрібна буде дружина (чоловік), з якої ти будеш йти по життю».

 

І природно, не нав’язувати людини, поки дитина не приймає його. Відносини повинні розвиватися поступово.

 

Взагалі дати універсальний рецепт, що саме говорити дитині, неможливо. Це кожен раз інтуїтивно, по ситуації.

 

– Буває так, що дитина займає егоїстичну позицію. Нам розповіли історію про маму, яка присвятила всю молодість своєї дочки, після того як пішов чоловік, а тепер дочка відмовляється приймати майбутнього вітчима.

 

– У цій ситуації, швидше за все, мама вважала дівчинку нещасною. І намагалася довести татові, що «я витримаю, я вистою. І одна, сама виховаю її такою чудовою». Можливо, мама забирала дівчинку її особистого життя, так само як позбавила особистого життя себе. Моя думка як мами, що у дитини повинна бути своя особисте життя. Ми повинні з цим змиритися. І коли ми даємо право своєї дитини на особисте життя, то і він у відповідь дає нам таке право.

 

Що є особистим життям дитини? Я вважаю, що з підліткового віку у дитини має бути щось своє, над чим батьки не мають влади. Якщо у тебе довірчі відносини з дитиною, то ти про це будеш знати. Якщо ні – не будеш. Батькам необхідно відчувати: якщо ти вторгаєшся в якусь область, і дитина ставить тобі заслін, значить, це сфера його особистої і сокровенного, – постався з повагою, зупинись вчасно.

 

У будь-якому випадку, особисте життя у дитини з’явиться. Йому 16 років, він піде працювати або вчитися далі, у батьків більше не буде можливості контролювати буквально все. І тоді батьки, які не залишали дитині його особистого життя, часто губляться і розуміють як вони самотні. Дитина починає сам будувати своє життя, роблячи помилки і необдумані вчинки; тому що ми вчасно не навчили і не порадили, ми контролювали і вказували.

 

– У випадку, якщо матері, що залишилась з дитиною, не вдається вдруге вийти заміж, вона повинна намагатися якось відшкодовувати дитині відсутність чоловічого виховання? Чи повинна жінка після розлучення брати в руки ремінь чи робити ще щось?

 

– Ні. З цього нічого доброго не вийде.

 

Фізичне покарання не означає присутності чоловічого виховання. Карати може і мама навіть у повних сім’ях. Або як буває? Проступок дитини виявляє мама, яка частіше контролює уроки, поведінку. Вона скаржиться татові, коли він приходить з роботи, і тато бере ремінь.

 

В Англії в дорогих приватних школах хлопчиків до 15 років січуть різками досі. Їх б’ють, пояснюючи, за що. Це у них називається «нейролінгвістичне кодування». Дитина просто запам’ятовує, що ось це неприємний наслідок пов’язано ось з цим поганим вчинком.

 

Я думаю, що мама порет дитини більше від власного безсилля, а не для відшкодування відсутності чоловіка.

 

Тому що насправді, я вважаю, для дитини віком до 10-11 років мама може заповнити відсутність чоловіка. Якщо це активна дама, яка буде займатися з дитиною спортом, ходити з ним у походи, кудись їздити, а далі вже – нереально.

 

– Але ж головне – не активний відпочинок та працю, а чоловічий приклад, чоловічий характер…

 

– …Чоловічий приклад, чоловічий погляд на життя, ставлення до жінки. Для дівчинки, починаючи з трьох років, для її полоролевого самовизначення, дуже важлива думка чоловічої статі. Як вона виглядає, наприклад. На відміну від хлопчиків, дівчинка буде шукати на стороні. Вона буде питати у сусіда, липнути до вартового в дитячому саду. Їй це необхідно. Пізніше, в підлітковому віці, тато служить для неї прототипом чоловіки. Дівчинка на папі освоює ті соціальні знання, які вона отримує в школі. Для неї набагато важливіше думку папи, ніж думка мами. Хлопчик буде страждати мовчки, створить у своїх мріях бажаний образ чоловіка та буде використовувати як еталон поведінки.

 

Тому бажано, щоб у жінки, яка знає як виховати дитину без чоловіка, були друзі-чоловіки (краще одружені), або родичі. Щоб дядько, дідусь хоча б раз на тиждень проводили з дитиною і могли частково заповнити те, що їм не дає тато. Або якщо сам папа буде зустрічатися з дитиною по суботах і їздити куди-то з ним відпочивати – це ще краще. А мама цього заповнити не зможе.

 

Часто головним чоловіком для дитини є шкільний учитель. У цьому є, звичайно, свої плюси і свої мінуси. Я знаю такий приклад, коли вчитель з інформатики чисто по-людськи взяв на себе роль старшого друга, допомагав матері у вихованні хлопчика. Тато в тій ситуації після розлучення зовсім усунувся від спілкування з сином.

 

І знову-таки, дитина після розлучення виросте і сам визначить своє ставлення до вчинку батька. Але ні в якому разі мама не повинна говорити про батька: «От, він така скотина, кинув нас». Років в 14 дитина вже може осмислити ситуацію і правильно зрозуміти все. І він буде набагато більше поважати матір, яка знайшла в собі мужність не говорити йому нічого поганого про батька.

 

Автор: Психолог Лариса Трутаева

 

Related posts

 
 

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

http://poradumo.com.ua/114365-rozlychennia-i-diti/