Ура, ми зробили це! У сенсі почали відкривати для себе Європу. Перша подорож вирішили зробити в Париж, і тепер, коли повернулися, я поспішаю поділитися враженнями.
Відразу скажу, що мої очікування від поїздки були жорстоко обмануті, хоч, правда, і не у всьому. Думала, що відчую потрясіння від краси французької столиці, буду нескінченно захоплюватися її визначними пам’ятками, але не сталося. Звичайно, приємно прогулятися старовинними вузькими вуличками, пригоститися круасанами або знаменитими макаронами всіх кольорів та смаків, але Париж — це ще і сміття на вулицях, і бомжі з собаками, які дозволяють собі привселюдно мочитися.
А ще, як виявилося, у Парижі не можна хворіти, особливо вночі, коли неможливо знайти працюючу аптеку, щоб купити ліки. Для Алмати це дико, чесне слово, як і графік роботи багатьох паризьких магазинів і забігайлівок. Як виявилося, багато кав’ярні працюють тут тільки до семи годин вечора, так що після роботи навряд чи вийде випити з друзями по кухлику кави. Втім, я, здається, не з того почала…
Жили ми в маленькому номері тризіркового готелю неподалік від Лувру. Комфорту мінімум, включений тільки сніданок, втім, ми ж не збиралися проводити в чотирьох стінах багато часу. Так що добре хоч без тарганів і мишей обійшлося. Інше було не так вже важливо.
У перший день ми випадково дізналися про автобусні екскурсії по місту. І завдяки їм встигли багато чого подивитися. Квитки занадто дорогі, але виправдовують себе. Особливо зручні для тих, хто в Парижі вперше, не знає, де що знаходиться і з чого почати знайомство з мегаполісом. Придбавши один квиток, можна три дні їздити з ним по Парижу, виходити і сідати на будь-якій зупинці.
Так ми встигли побачити Ейфелеву вежу, Собор Паризької Богоматері мигцем, Єлисейські поля, Лувр… Зізнаюся чесно, мене мало що вразило. Напевно, тому що все на бігу. Зате я звернула увагу, що Париж дуже брудне місто. На центральних вулицях валяються пакети, обгортки різні і інше сміття.
А ще в Парижі люблять поїсти. Забігайлівки через кожні півкроку, причому скрізь, де ми встигли побувати, порції кінські. Мені б вистачило на три прийоми їжі. Навіть не знаю, хто і чому назвав Париж містом кохання. Це царство їжі насправді! І одягаються тут дуже по-різному. Не сказала б, що тут все — ікони стилю. Зустрічаються дійсно модно і красиво одягнені, але в основному всі в джинсах і футболках. Дуже багато велосипедистів і мотоциклістів — просто за допомогою цього транспорту по місту пересуватися швидше, ніж на таксі.
Хоч я і не великий шанувальник мистецтва, але все ж приїхати в Париж і не піти в Лувр було б як-то неправильно. Загалом, знаменитий музей ми відвідали. Можете закидати мене віртуальними камінням і звинуватити в чому завгодно, але саме тут я відчула саме велике розчарування, побачивши знамениту «Джоконду». І що люди в ній знаходять? Чому біля цього невеликого полотна завжди такий натовп народу? Там же безліч творів мистецтва — і чим «Джоконда» заслужила таку популярність? Не зрозумію, і все тут. Набагато більше мені сподобалося в музеї Орсе, де зберігаються картини імпресіоністів.
Були на 56-му поверсі вежі Монпарнас, сиділи в кафе з видом на Париж. Тільки що відкрився погляду пейзаж справив на мене зовсім не таке враження як повинен був. Я думала, що вигляд міста любові з висоти пташиного польоту вразить мене в саме серце, але на жаль. Скоріше, я навіть відчула розчарування. Кафе знаходиться не на відкритому майданчику, а спостерігати через скло, коли вітер не обдуває волосся, а вид на Ейфелеву вежу постійно перекривають віконні віконниці, зовсім не так романтично.
Загалом, тепер я вже точно можу сказати, що Париж мене не вразив. Звичайно, добре, що ми побували у французькій столиці, але нічого особливого в ній немає. До музеїв я байдужа, навіть якщо це Лувр. По-справжньому смачною їжі тут так і не спробувала. Напевно, вона є, просто ми вибирали не ті місця і страви. Загалом, в гастрономічному плані Париж мене теж не вразив.
З визначних пам’яток найбільше сподобався Нотр Дам де Парі. Біля нього навіть панує особлива атмосфера. І часом починає здаватися, що Віктор Гюго нічого не придумав. Квазімодо, Есмеральда, Клод Фролло і інші герої роману жили насправді, а знаменитий письменник просто переніс їх історію на папір.
Ейфелева вежа навіть розчарувала, але не тому, що вона менше, ніж я думала, як пишуть багато. Просто видно її в різних районах міста частинами, то звідти шматок здасться, то звідси, це навіть лякає, чесно кажучи. Поруч з нею мені і зовсім незатишно чомусь. До речі, найкращий вид на вежу відкривається з площі Трокадеро, де завжди багато туристів.
Єлисейські поля чомусь нагадали мені рідне алматинський Арбат, тільки в кілька разів більше. Як і у нас, це одна велика торгово-прогулянкова вулиця з безліччю магазинів різного рівня цін і забігайлівками на кожному розі. І самим зеленим проспект мені не здався, вже вибачте.
Що стосується шопінгу, то йому ми приділили зовсім небагато часу. Особисто мені це не дуже цікаво, але заради цікавості відвідали, наприклад, знаменитий торговий центр «Галері Лафайетт», по якому можна ходити, як по музею, і роздивлятися цінники. Втім, якщо постаратися, можна придбати річ за прийнятною вартістю, але ж це треба шукати!
Такі перші, трохи сумбурні враження від поїздки.
